Податки у СРСР (1917-1991)

Після Жовтневої революції податкову політику було спрямовано ослаблення економічної бази буржуазії. Для цього з буржуазії стягувалася контрибуція. Було вжито заходів до запровадження прибуткового податку. Однак в умовах Громадянської війни та натуралізації народного господарства всі грошові податки були скасовані та стягувалися у натуральній формі. З жовтня 1918 р. було запроваджено Натуральний податок. Ставки його обчислювалися в пудах зерна, диференційовані залежно від розміру посівної площі, кількості членів сім'ї та кількості голів худоби. У січні 1919 р. його замінили продрозкладкою, тобто. обов'язковим здаванням селянами сільськогосподарської продукції державі. Введення продрозкладки було засноване на класовому принципі: максимальна норма – для куркульських господарств, мінімальна – для бідняцьких.

З новою економічною політикою та зміною державної продовольчої політики у березні - квітні 1921 р. замість продрозкладки вводиться продовольчий податок. Він стягувався у меншому розмірі, ніж продрозкладка у вигляді певної частки виробленої в господарстві продукції з урахуванням врожайності, кількості членів сім'ї та кількості худоби. У травні 1923 р. його замінили єдиним сільськогосподарським податком, який до 1924 р. мав натуральну форму.

Для забезпечення відповідності розмірів податку доходності кожного селянського господарства було підвищено прогресію ставок. При цьому враховувалися не лише розміри ріллі, а й наявність площ для сіножаті, кількість худоби, кількість їдців. Так, за наявності на їдця 0,25 десятини податок становив 2,1% до оподатковуваного доходу, за наявності 0,75 десятини – 10,5%, за наявності трьох десятин – 21,2%.

У 1926 р. база оподаткування цього податку була розширена. Крім розміру ріллі, кількості худоби, сіножаті до неї включили дрібну худобу, доходи від садівництва, тютюновництва, виноградарства, бджільництва та інші неземлеробські доходи. При цьому для надання допомоги бідняцьким господарствам було вставлено неоподатковуваний мінімум. У 1928 р. пільги з податку було розширено колективним господарствам, знижка з окладу було збільшено до 25-30%, підвищений неоподатковуваний мінімум.

У міській місцевості 1921 р. було введено промисловий податок. Їм обкладали ненаціоналізовані торгові та промислове підприємствота особисті промислові заняття, що приносять дохід. Цей податок складався з патентного і зрівняльного збору. Патентний збір стягувався за твердими ставками, зрівняльний - у розмірі 3% суми місячного обороту підприємства. У наступні роки промисловий податок був поширений на державні підприємства та значно підвищили його ставки. Після ліквідації у 1930-х pp. приватних підприємств та приватної торгівлі цей податок було скасовано.

З листопада 1922 р. запроваджується прибутково-майновий податок. Він стягувався з доходів фізичних осіб, приватних акціонерних товариств, а також з нерухомого майна. Було встановлено неоподатковуваний мінімум. Ставки з податку були побудовані за прогресивною ступінчастою шкалою. За цими ставками визначалася кількість квот, що підлягають стягненню. Наприклад, за доходу від 120 до 180 тис. крб. кількість квот було 1,5, від 180 до 240 тис. крб. - Три квоти. Розмір квоти у рублях встановлювалася законом кожне півріччя. Обкладення податком майна здійснювалося за таким самим принципом. Спочатку оподаткування заробітної плати робітників і службовців не передбачалося, з січня 1923 р. цей податок став стягуватися з робітників і службовців, які отримують заробітну плату вище за граничний розряд сімнадцятирозрядної тарифної сітки.

У 1924 р. цей податок було перетворено на податок на прибуток, який стягувався за прогресивними ставками та диференціювався за чотирма групами платників: робітники та службовці, митці, особи, які займаються приватною практикою, кустарі та особи, які мають доходи від роботи не за наймом.

У 1926 р. до Положення про прибутковий податок було внесено суттєвих змін. Було введено єдину систему прогресивного оподаткування для всіх категорій платників податків та встановлено три розклади ставок. У перший розклад виключилися як платники громадяни, які мають доходи від особистої праці за наймом, у другий - громадяни, які отримують доходи від особистої праці не за наймом, від кустарно-ремісничих промислів, від здавання в оренду будівель, у третє - громадяни, які отримують нетрудові доходи, і навіть приватні юридичних осіб.

Надалі прибуткове оподаткування населення здійснювалося відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 30 квітня 1943 р., яким всі платники розбивалися на кілька груп. Для кожної групи встановлювалися свій порядок оподаткування, ставки податку, знижки та пільги.

Інтерес представляє введений із 1925 р. податок на надприбуток. Мета його - як перешкодити приватним підприємцям перевищувати ціни, встановлені державними розрахунками (сума перевищення цін вилучалася до бюджету), а й у кінцевому підсумку - витіснити приватника з економіки країни. Цей податок мав частково цільовий характер, половина зібраної суми податку прямувала на здійснення заходів щодо боротьби з дитячою безпритульністю в країні.

Індустріалізація країни зажадала величезних фінансових ресурсів, що у свою чергу призвело до серйозних змін у податковій політиці та податковій системі держави, до податкової реформи 1930-1932 років. Головна мета реформи полягала у забезпеченні зростання потреби держави у фінансових ресурсах. Для цього було вжито заходів щодо усунення множинності та багатоланковості податкових платежів, реорганізації платежів до бюджету державних підприємств.

У ході реформи приблизно 60 видів податків і зборів було об'єднано у два основні платежі. Державні підприємства почали вносити до бюджету відрахування від прибутку і податок з обороту, а кооперативні підприємства - податок на прибуток і податок з обороту.

Відрахування від прибутку надходили до бюджету як кінцевий результат розподілу прибутку державних підприємств з їхньої планові заходи, тобто. нерозподілений залишок прибутку вилучався до бюджету, що відповідає рівню влади підпорядкованості підприємства. Підприємства союзного підпорядкування вносили платежі до союзного бюджету, республіканського підпорядкування - до республіканського, обласного підпорядкування - до обласного, міського - до міського, районного - до районного. Таким чином, відрахування від прибутку стали найважливішим джерелом формування власних доходів усіх ланок бюджетної системи, фактором, що посилює зацікавленість усіх рівнів влади у розвитку підвідомчих підприємств та фінансової ефективності їхньої роботи.

Відповідно до проведеної 1965 р. економічної реформі платежі з прибутку стали чотирьох видів.

Перший вид - відрахування від прибутку вносили до бюджету підприємства, які не переведені на умови господарського розрахунку.

Другий вид - плата за виробничі основні фонди та нормовані оборонні кошти (плата за фонди). Її вносили підприємства, перекладені господарський розрахунок. Плата за фонди вносилася до відповідного бюджету за нормами, вираженими у відсотках середньої вартості виробничих фондів. Вартість цих фондів оцінювалася за балансовою вартістю. Норми плати за фонди встановлювалися на низку років.

Третій вид - фіксовані (рентні) платежі вносили до бюджету підприємства, які видобувають і переробляють корисні копалини. Для видобувних підприємств фіксовані платежі встановлювалися у твердій сумі (у рублях з тонни руди, нафти тощо), для переробних підприємств - або у твердій сумі, або у відсотках вартості реалізованої продукції або до прибутку. Четвертий вигляд вільний залишок прибутку. Він утворювався після виплати з прибутку першочергових платежів (плати за фонди, фіксованих платежів), відсотків за банківський кредит, сум, що спрямовуються на утворення фондів економічного стимулювання підприємств, та інших планових витрат.

Податок з обороту став жорстко фіксованим централізованим доходом держави. Він мобілізувався до бюджету або у вигляді різниці між оптовою ціною промисловості та оптовою ціною підприємства на продукцію, що підлягає оподаткуванню цим податком, або на підставі ставок у рублях та копійках з одиниці виміру продукції, або у відсотках до виручки від реалізації. Податок з обороту був важливим інструментом державного регулювання рентабельності продукції, підприємств. Крім того, цей податок був основним джерелом регулювання територіальних бюджетів, куди він надходив за нормативами, що щорічно затверджуються, відрахувань до територіального бюджету від суми податку мобілізованої на території адміністративно-територіальної одиниці.

Вже у роки радянської влади у податкову систему країни задля забезпечення доходів бюджету запровадили непрямі податки.

У період НЕП знову було введено акцизи. Головною відмінністю їхню відмінність від дореволюційної системи акцизів було регулювання регулювання роздрібних цін та оподаткування переважно товарів, які є товарами першої необхідності, і предметів розкоші. Акцизи до бюджету вносили підприємства. Це давало можливість державі здійснювати міжгалузеві та міжтериторіальні перерозподіли фінансових ресурсів. З розширенням державного сектора у народному господарстві роль акцизів знижується, 1930 р. їх було скасовано.

Крім перерахованих вище основних податків до податкової системи СРСР входили різного видузбори та мита.

Гербовий збір знову запроваджено Декретом ВЦВК і РНК СРСР від 16 лютого 1922 р. Він сплачувався шляхом купівлі гербових марок та наклейки їх на реєстровані державними органами документи чи купівлі гербового паперу, де викладається текст документа. У ряді випадків гербовий збір міг вноситися готівкою. Від сплати гербового збору звільнялися державні підприємства, які не сплачували промисловий податок, партійні, комсомольські, профспілкові організації, наукові та культурно-просвітницькі організації, особи, які перебувають на соціальному забезпеченні та ін. Він сплачувався або у твердих ставках з кожного виду документа (простий гербовий) збір), або у відсотках до суми угоди, зазначеної у документі (пропорційний гербовий збір). У 1930 р. у зв'язку з проведеною податковою реформою гербовий збір було скасовано і замість нього та інших зборів і мит було встановлено єдине державне мито.

Після Жовтневої революції мита було скасовано. У 1920-ті роки. було скасовано ряд зборів митного характеру У тому числі: судові та нотаріальні збори, плата за реєстрацію шлюбу, за видачу паспортів, курортний збір, мито зі спадщини, гербовий збір та ін.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1979 р. "Про державне мито" та постановою Ради Міністрів СРСР "Про ставки державного мита" держмито стягувалося у двох формах: проста (У твердих ставках плати за досконалу дію, виданий документ та ін.) та пропорційна (У певному відсотку від суми договору, позову та ін.).

Мито стягувалося: з позовних заяв, що подаються до судів, до органів Держарбітражу, за вчинення нотаріальних дій, за реєстрацію актів цивільного стану, за прописку громадян СРСР, за видачу реєстраційних посвідчень на заняття кустарно-ремісничими промислами, за видачу дозволів на право полювання та ін.

Держмито сплачувалося спеціальними митними знаками (марками), або готівкою, або шляхом перерахування грошей з рахунку платника на рахунок установи, яка вчинила дію або видала документ.

Використовувалися також митні вивізні (експортні) та транзитні мита.

Ввізне мито в СРСР були введені в лютому 1922 р. Ставки цих мит встановлювалися у відсотках до ціни товару, що ввозиться в країну. У СРСР вивізні мита в основному застосовувалися при вивезенні з дозволу Міністерства культури СРСР творів мистецтва, антикваріату. Транзитні мита були незначні, вони переважно покривали витрати з контролю над провезенням через країну іноземних грузов.

Створена на початку 1930-х років. система податків за 60 років не змінилася. Лише у роки Великої Вітчизняної війни до неї увійшли військовий податок та податок на самотніх та бездітних громадян СРСР.

Військовий податок було запроваджено 1942 р. Його платили громадяни віком від 18 років і від. Платники податку поділялися на групи: робітники; службовці; колгоспники; громадяни, які мають самостійні джерела доходів; громадяни, які мають самостійних джерел доходів. Для кожної групи платників було встановлено особливі ставки податку. Податок було скасовано 1946 р.

У 1941 р. було введено податок на холостяків, самотніх та бездітних громадян СРСР. Він стягувався з громадян, які досягли 20 років і не мають дітей. Не сплачували податок чоловіки віком від 50 років та жінки, які досягли 45 років. Громадяни, які є платниками та одержували заробітну плату 91 руб. і вище, вносили податок за ставкою 6% із суми заробітної плати.

Склад і структуру, що діяла в 1930-1980 роках. у СРСР податкової системи характеризують дані табл. 2.2 та 2.3.

Таблиця 2.2. Склад основних доходів державного бюджету СРСР період 1933-1989 рр., млрд крб.

Таблиця 2.3. Структура основних доходів державного бюджету СРСР період 1933-1989 рр., %

Після Жовтневої революції зміна політичного та економічного устрою країни вимагала створення пової системи органів управління фінансами. У листопаді 1917 р. серед народних комісарів Радянського уряду було створено Народний комісаріат фінансів (Наркомфін). У його складі було сформовано управління державних доходів, головне завдання якого полягала у роботі із забезпечення доходами бюджетної системи країни. Усередині цього управління було утворено відділ прямих податків і мит, перетворений 1920 р. на Центральне податкове управління.

У жовтні 1918 р. декретом СПК замість казенних палат було створено фінансові відділи губернських та повітових виконавчих комітетів рад депутатів, у складі яких організували підвідділи: прямих податків, мит та непрямих податків.

Із переходом до нової економічної політики значення податкової роботи значно зросло. Підвищилася роль податкового апарату як у центрі, так і на місцях. Необхідність мобілізації всіх ресурсів країни для відновлення промисловості та сільського господарства, для здійснення соціально-культурних заходів висунула на перший план фінансову та економічну роботу. Для зміцнення фінансового апарату та посилення фінансової роботи на цю ділянку направляли найбільш перевірені та кваліфіковані кадри, йшло організаційне зміцнення фінансової системи.Всі місцеві фінансові органи були передані у безпосереднє підпорядкування Наркомату фінансів.Централізація всієї фінансової справи в країні ще раз наголосила на відповідальній ролі фінансів.

З одного боку, фінансові органи повинні були мобілізувати кошти для розвитку народного господарства та фінансування соціально-культурних заходів, з іншого – на них було покладено завдання щодо обмеження розвитку приватнокапіталістичного елементу. Одним із знарядь для виконання цього завдання була податкова система. Існуюча на той час податкова система сприяла розвитку державного та кооперативного секторів та обмеження приватнокапіталістичного елемента в економіці. Використовуючи цю систему, фінансовий апарат забезпечував через бюджет перерозподіл національного прибутку країни.

У наступні роки фінансові відділи територіальних органів влади, перебуваючи у подвійному підпорядкуванні (територіальним органам влади та наркоматам фінансів союзних та автономних республік), виконували такі основні функції:

• організація робіт зі складання та виконання територіальних бюджетів;
• мобілізація коштів у союзний, республіканський та місцевий бюджети;
• аналіз фінансово-господарську діяльність підприємств;
• перевірка виконання кошторисів бюджетних установ;
• забезпечення грошима установ та підприємств місцевого підпорядкування;
• постановка бухгалтерського обліку та звітності на підприємствах та в установах, підвідомчих місцевим Радам.

У 1937 р. було затверджено Положення про податкові інспектори та ревізори. У ньому було визначено структуру податкового апарату. Основною ланкою його на місцях була податкова інспекція районного (міського) фінансового відділу, що складається із старших та дільничних інспекторів, а в сільських місцевостях – із податкових агентів. До їх функцій входило забезпечення повного обліку платників, об'єктів оподаткування, розмірів оподатковуваних платежів, надання платникам податків передбачених законом податкових пільг, проведення організаційних заходів щодо своєчасного та повного надходження податків у всі ланки бюджетної системи.

Значення місцевих фінансових органів не обмежувалося їх роллю у мобілізації коштів союзного, республіканського та місцевого бюджетів. Місцеві фінансові органи були громадською бухгалтерією. Саме тут аналізувалась вся фінансова та господарська діяльність численних підприємств та організацій.

Перевіряючи та вивчаючи господарську діяльністьпідприємств, місцеві фінансові органи виявляли наявні джерела внутрішньогосподарських накопичень, контролювали виконання зобов'язань підприємств перед бюджетом, за раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у господарствах.

Суть ревізій та перевірок підприємств та установ, що проводяться місцевими фінансовими органами, полягала у перевірці виробничих та фінансових планів підприємств, грошових операцій та розрахункових рахунків, виконання завдань щодо зниження собівартості, перевірки ефективності використання основних та оборотних коштів та ін. Ці ревізії розкривали причини відхилень від затверджених завдань з виробництва продукції та її собівартості, асортименту та якості, визначали причини збитковості та невиконання плану накопичень. Намічали заходи щодо усунення виявлених недоліків у роботі підприємства чи установи.

Місцеві фінансові органи, аналізуючи встановлені підприємствам плани, розкривали у них невраховані резерви, домагалися зміни планових показників, надавали позитивний впливна покращення фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій. Водночас перед ними стояли завдання не лише розкривати та використовувати резерви, а й допомагати планово-фінансовим службам підприємств та організацій правильно організовувати фінансову роботу, точно вести розрахунки з бюджетами з усіх видів платежів, податків та зборів.

Податки є обов'язковими платежами, які держава стягує із фізичних та юридичних осіб. Виникли вони давно. Платити податки стали з періоду появи держави та поділу суспільства на класи.

Як використовуються отримані суми? Вони прямують на фінансування витрат держави.

У дореволюційний період бюджет Російської імперії у більшому обсязі поповнювали різні непрямі податки. Серед них були відрахування з доходів від винної монополії. Їх сума від усіх надходжень до бюджету (1909-1913 рр.) дорівнювала 28,6%. Досить великі доходи отримувала держава і запроваджених акцизів на цукор та інших предмети, необхідні масового споживання.

Найменша роль бюджеті дореволюційної Росії відводилася прямим податках - поземельному, промисловому та інших. Вся справа у цьому, що царським режимом розробили цілу систему пільг, користуватися якими могли лише поміщики і буржуазія. Що ж до широких мас селянства, то них такі податки лягали важким тягарем. Цікаво, що на той час у Росії повністю був відсутній прибутковий податок. Його запровадження не підтримували багаті верстви суспільства. Однак з 1 січня 1917 р. прибутковий податок все ж таки стали обчислювати завдяки тиску, наданому революційним рухом.

Продрозкладка

Після здійснення Жовтневої революції у систему оподаткування Росії було привнесено соціалістичні ідеї. Зрозуміло, вони мали яскраво виражений політичний акцент і були спрямовані на ослаблення буржуазії.

Коли запровадили податки в СРСР? Майже відразу після перемоги революції. На початковому етапі своєї діяльності молода Радянська влада зробила цілком розсудливу спробу, спрямовану збереження дореволюційної системи стягування грошей. Однак це було неможливо, адже в той період продовжувала йти Перша світова війна, за якою, як наслідок запеклої класової боротьби, була громадянська. Господарська розруха і націоналізація, слабкість державних органів та натуралізація обміну - все це, а також деякі інші фактори не могли не вплинути на фінансову сферу. У такій ситуації говорити про налагодження успішної податкової політики було просто безглуздо.

Коли запровадили податки в СРСР? Вже у січні 1918 р. вийшов Декрет Радянської влади, яким на всій території країни її мешканці мали платити збір. Він був натуральним і називався "продовольча розкладка". Згідно з цим документом, селяни мали здавати державі надлишки хліба та інших продуктів за твердими цінами. Усі продовольчі запаси, які залишаються в сім'ї, мали відповідати спеціально розробленим мінімальним нормам, які передбачають задоволення господарських та особистих потреб.

Введенням продрозкладки Радянська влада відновила політику щодо примусового вилучення продуктів харчування, яка раніше застосовувалася царським, а за Тимчасовим урядом з метою підтримки життєдіяльності промислових центрів в умовах господарської розрухи та війни.

Однак протягом деякого періоду скарбниця по суті не отримувала податків від села. При цьому влада також робила відрахування на діяльність сільських та волосних Рад. Останні робили все, щоб знайти кошти дома і обкладали контрибуціями всіх селян, які мали хоч якийсь достаток. Худоба, хліб та гроші підлягали конфіскації у мешканців сіл та за їх відмову від виконання будь-яких розпоряджень нової влади. Відбиралися вони у селян за участь у виступах проти нового ладу.

Податки з буржуазії

Практично відразу після приходу до влади молодий уряд ухвалив рішення про стягнення контрибуцій. Це був надзвичайний податок, про який Ленін у квітні 1918 р. висловився як про міру, що заслуговує на пролетарське схвалення. У липні цього ж року було ухвалено першу Конституцію країни. Згідно з цим документом, основна мета фінансової політики СРСР полягала в експропріації буржуазії. У цьому Радянська влада залишала у себе право вторгатися у приватну власність.

Скільки завдяки таким контрибуціям було вилучено грошових коштів? Загальна сума, що надійшла до державної скарбниці, склала 826500000 руб. У тому числі з селянських господарств – 17,9 млн руб.

Одноразовий надзвичайний податок

Нова постанова про стягнення грошей до бюджету була прийнята Радянською владою у жовтні 1918 р. Цього разу було запроваджено одноразовий надзвичайний податок, сума якого мала скласти 10 млрд рублів. Отримані кошти планувалося перерахувати до казни, а також направити на організацію Червоної Армії. Податок передбачав високі ставки для куркульських господарств, щоб змусити заможних селян продавати хліб та інші продукти державі.

Згідно з роз'ясненнями, надзвичайний податок мали платити всі громадяни країни, зарплата яких становила понад 1500 руб., Що мали запаси і не отримували пенсію. Ставки селян описувалися в пудах зерна, які величина перебувала залежно від кількості їдоків у ній, посівних площ і кількості наявних у господарстві голів худоби. Звільнялася від нього біднота. Щодо середніх верств населення, то для них були розроблені невеликі ставки. Планувалося, що основний тягар фінансових перерахувань у дохід держави ляже на міську буржуазію та заможних селян. Списки таких громадян повинні були бути складені до 1 грудня 1918, а стягнення необхідно було зробити до 15 грудня 1918 року.

Одноразовий надзвичайний податок став грандіозною за своїми масштабами революційною контрибуцією. Однак його поспішне запровадження, непродуманість системи оподаткування та способів стягнення призвели до невдачі. Замість запланованих 10 млрд рублів країна отримала лише 1,5 млрд.

Доходи з приватного бізнесу

Які податки сплачували у СРСР? На зорі Радянської влади місцеві бюджети поповнювалися переважно за рахунок «Різового збору на торгівлю». Цей податок було встановлено 3.12.1918 р. З виданого урядом документа місцеві Ради стягували у містах разовий місцевий збір із осіб, здійснюють рухливу торгівлю.

Крім цього, влада суттєво підвищила встановлені на реалізацію предметів масового споживання. Ці збори необхідно було сплачувати власникам підприємств, які здійснюють оподатковувані послуги чи товари. Наприкінці 1918 р. акцизи було скасовано. Їх замінили прямим нарахуванням до ціни товару. Однак у ситуації дедалі більшої натуралізації господарства надходження грошей до бюджету різко знизилися.

У квітні 1918 р. було запроваджено непрямий податок «Особливий п'ятивідсотковий збір». Суми від його перерахування до бюджету планувалося спрямовувати у вигляді допомоги кооперованому населенню. Податок, ставка якого становила 5% від обороту приватних торгових та кооперативних заходів, мав стати стимулом для вступу громадян до лав споживчих товариств, адже після затвердження річних звітів сума збору поверталася працівникам. П'ятивідсотковий збір було скасовано у березні 1919 р.

Ще один декрет щодо поповнення державної скарбниці був виданий 14.08.1918 р. Згідно з його положеннями ОНК ввів одноразовий збір, необхідний для забезпечення сімей червоноармійців. Він став різновидом цільового податку, який замінив собою контрибуції. Розмір необхідної для виплати грошової суми обчислювалася виходячи з даних спеціальної відомості та розрахунків. Податок вносили приватники, які мають торгово-промисловими підприємствами, у яких працювали наймані робітники. Зазначено, що цей податок очікуваних результатів не дав. Саме тому його скасували у березні 1919 р.

Продовольчий податок

Розглядаючи питання про те, які податки були в СРСР, варто відзначити постанову, прийняту Президією ВЦВК 3.02.1921 р. Відповідно до її положень, уряд країни призупинив стягнення всіх податків - як місцевих, так і загальнодержавних. Пояснюється це тим, що політика «воєнного комунізму», що проводиться до 1921 р., підійшла до свого апогею. Це і стало передумовою переходу держави до НЕПу. Першим кроком на шляху до нової економічної політики стала заміна продовольчої розкладки продподатком із чітко фіксованими ставками.

Країна в цей період перебувала в руїні. Згорталася торгівля, гроші знецінювалися все більше, а заробітна плата робітників була піддана натуралізації. У таких умовах відновити народне господарство просто неможливо. Крім того, дедалі більше погіршувалися взаємини між селом і містом, між представниками нової влади та селянами. Повсюдно відбувалися повстання селян. Це і стало основною причиною запровадження продподатку. Вирощену продукцію у селян почали стягувати у меншому розмірі. При цьому мешканці села віддавали лише певну частку того, що було виготовлено їх приватним господарством. До уваги бралася врожайність, кількість членів у сім'ї та наявне поголів'я худоби.

Які податки були у СРСР у наступні періоди? Збори до скарбниці зазнали деяких змін у травні 1923 року. Продналог з цього часу став єдиним сільськогосподарським, що мав натуральну форму до 1924 р. При запровадженні цього збору було розроблено підвищену прогресію ставок. Це дозволило забезпечити відповідність розмірів відрахувань доходності кожного із селянських господарств. Було вирішено брати до уваги не тільки розмір ріллі, а й кількість худоби, площу сіножаті та кількість членів сім'ї. При цьому якщо на одного їдця виходило 0,25 десятини, то податок дорівнював 2,1% від оподатковуваного доходу, при 0,75 десятини - 10.5%, а при трьох - 21,2%.

З 1926 р. дохід став обчислюватися ще й з наявності дрібної худоби, і навіть прибуток від садівництва, виноградарства, тютюновництва тощо. Існував при цьому і певний неоподатковуваний мінімум. Його влада встановила на підтримку господарств бідняків. З 1928 р. пільги з цього податку були розширені. Так, було підвищено неоподатковуваний мінімум, а крім цього збільшено знижку з податку для колективних господарств (до 25-30%).

Період НЕПу

Розробка нової економічної політики була життєво необхідна молодій державі. Завдяки переходу до НЕПу одержала своє відродження та податкова система. У цей період в СРСР податки платили різні. Причому система стягнення платежів до бюджету відрізнялася багатогранністю оподаткування різних напрямів торгово-промислової сферы.

Розглянемо коротко податки у СРСР періоду НЕПу. Прямі платежі до скарбниці держави включали:

1. Промисловий податок (1921). До нього входив патентний збір, що сплачується виходячи з існуючих твердих ставок (5% для торгових та 12% для промислових підприємств, з урахуванням поясів місцевості) та зрівняльного збору у розмірі певного відсотка з обороту.
2. Подвірний грошовий податок. Ввели його у 1922 р. як основний вид збору в особистому господарстві. Скасували подвірний податок 1923 р. після запровадження сільськогосподарського збору.
3. Натуральний єдиний податок (1922). Це особливі збори, які стягувалися із населення сільській місцевості під час ведення громадянської війни. Ставки цього податку відповідали пуду пшениці чи жита.
4. Прибутково-майновий податок. З 1922 р. він став прямим збором із майна та доходів як юридичних, так і фізичних осіб.
5. Загальногромадянський одноразовий податок. Його ввели у 20-ті роки для отримання фінансових коштів, необхідних для боротьби з епідеміями, для надання допомоги голодуючим, а також для дітей, які перебувають на держзабезпеченні.
6. Військовий податок. З 1925 р. його мали платити чоловіки, вік яких перебував у межах від 20 до 40 років, і які не підлягали заклику до Червоної Армії.
7. Податок на надприбуток. З 1926 р. його мали відраховувати частнокапиталистические елементи, отримали прибуток від призначення спекулятивних цін.
8. Квартирний податок З середини 20-х років його вносили власники промислових і торгових підприємств, споруд у містах та приміщень, що знаходяться в сільській місцевості та здаються в оренду.
9. З 1926 р. почало оподатковуватись майно, що переходить у власність внаслідок дарування та успадкування. Шкала ставок при цьому була різкою прогресивною та залежно від отриманого об'єкта могла бути від 1 до 90%.
10. Податок для куркульських господарств. З 1929 р. їм стали оподатковуватись доходи від будь-яких заробітків цієї категорії громадян.

Одним із прямих зборів був у СРСР і прибутковий податок. Його почали обчислювати у 1924 р. з доходів юридичних та фізичних осіб (із зарплати, прибутку тощо).

Розглянемо непрямі податки у СРСР, коли країна перебувала етапі нової економічної політики. Їх стягували як акцизів, які збільшували вартість споживчих товарів. Такі надходження становили від 11 до 20 відсотків від суми всіх доходів державної скарбниці. До таких зборів належали:

1. Введені з 1921 р. акцизи на сірники і вино, тютюн і спирт, гільзи та мед, цукор і сіль, калоші та каву підлягали оплаті підприємствами, які виробляли ці товари.
2. Починаючи з 1922 р., вона була платою за використання винаходів.
3. Податок, який стягується з 1922 р. на демонстрацію кінофільмів. Базою для обчислення була сума реалізованих квитків.
4. Судове мито. З 1930 р. цей збір сплачували отримання судових документів.
5. Канцелярський збір. Було запроваджено 1922 р. Податок оплачувався громадянами СРСР, бажаючим отримати документи та його копії в підприємств.
6. Прописний збір. З 1921 р. певні грошові суми сплачувались за прописку.
7. З 1922 р. його почали стягувати з юридичних та фізичних осіб за роботу з оформлення цивільно-правових угод.

Податки СРСР стягувалися податковими комісіями, далі надходячи до Народного комісаріату фінансів. Завдяки продуманій державою політиці суми надходжень до бюджету неухильно зростали. У цьому основним завданням податків у СРСР було як поповнення скарбниці, а й поступове витіснення з економіки приватного капіталу.

Період із 1930 по 1941 рр.

Система податків у СРСР постійно удосконалювалася. Ще одна її реформа була проведена в 1930-1932 роках. Її метою стало перетворення взаємовідносин, що існують між кооперативними та державними підприємствами з бюджетом. Постанову про проведення СРСР прийняли РНК і ЦВК 2.09.1930 р. Одночасно з цим уряд країни передбачив ряд економічних, політичних та організаційних заходів, які забезпечували остаточне формування грошово-кредитної сфери країни.

У державну скарбницю проводили обчислення соціалістичні господарства та населення. Всі ці платежі були об'єднані у певні групи. Так, у громадському секторі мав місце:

• податок з обороту;
• прибутковий податок, що стягується з кооперації;
• платежі із прибутку;
• податок з обігу, отриманого кінотеатрами;
• податок із радгоспів;
• податок, що стягується із суми нетоварних операцій підприємств;
• єдине мито і т.д.

Обчислювався в СРСР і прибутковий податок. Він підлягав стягуванню з приватних осіб паралельно з:

• сільгоспподатком;
• одноразовим податком, що стягується з одноосібних селянських господарств;
• податком на надприбуток;
• зборами на потреби культурно-побутового та житлового будівництва та іншими платежами.

Чи були податки в СРСР щодо імпорту та експорту товарів? Так, у період з 1930 р. по 1941 р. існувала в країні і система мит.

Судячи з даних статистики, державний бюджет Радянського держави у 1930-х роках дедалі більше поповнювався доходами, отриманими від соціалістичних господарств. Суми надходять фінансів дедалі більше зростали, передусім, завдяки відрахувань від величини прибутку організацій та податку з їхнього обороту. Так, останній із цих зборів у 1935 р. дозволив отримати 44,9 млрд руб. У 1936 р. до скарбниці надійшло вже 53,1 млрд., а в 1937 р. - 57,8 млрд. рублів.

У цей період продовжують створюватися сприятливі умови для обчислення податків із зарплати. У СРСР громадяни, зайняті у суспільному виробництві, а також на кооперативних та державних підприємствах, отримали більше пільг, ніж ті, що мали доходи від приватної діяльності. Крім того, було розроблено та впроваджено пільги з прибуткового податку. Його суми знижувалися за наявності утриманців у сім'ї та дітей.

Податок на дерева

Був одним із найнезвичайніших у СРСР. Його кабальні умови призвели до того, що населення було змушене своїми руками вирубувати яблуні. Вперше податок на плодові дерева в СРСР запровадили 1931 р. Після цього його ставки підвищували 1945 р., а також за правління Хрущова.

Що спричинило введення такого незвичайного податку на плодові дерева в СРСР? Ті непорядки, що мали місце у колгоспах Північного Кавказу. Тут отриманий урожай ділили не за кількістю їдків, а за кількістю трудоднів.

Дещо пізніше податок на дерева в СРСР був введений і на ті рослини, які знаходилися на особистих подвір'ях. Разом з цим було обкладено податком і домашню живність. Вважалося, якщо сім'я має дві яблуні чи дві голови худоби, це можна розцінити як дрібний бізнес. За це треба платити.

Зрозуміло, на сьогоднішній день цей податок здається нам абсолютно безглуздим, адже щоб уникнути його, люди вирубували свої плодові дерева. Робили вони це, навіть незважаючи на те, що пильні члени спеціальної комісії цілком могли оштрафувати їх за таке самоуправство.

Воєнний час

Система зборів до бюджету існувала й у роки з фашизмом. Проте ставки податків у СРСР населення і підприємств у цей суворий період було збільшено. Крім цього, уряд запровадив додаткові види податків. Це було необхідне задоволення потреб бюджету.

Так, 21.11.1941 р. згідно з Указом Президії Верховної Ради країни було запроваджено податок на бездітність у СРСР. Скільки відсотків він становив? Величина ставки дорівнювала 6% від суми заробітної плати. Для сплати податку бездітність у СРСР вік також мав значення. Збір був призначений для чоловіків віком від 20 до 50 років, а також для заміжніх жінок, які не мали дітей, віком від 20 до 45 років. Відсоток податку бездітність в СРСР варіювався виходячи із заробітку людини. Його меншою ставкою оподатковувалась зарплата нижче 91 рубля. Скільки відсотків податку бездітність у СРСР передбачалося під час заробітку менше 70 рублів? За таких доходів справляння збору не проводилося зовсім.

1949 р. ставки податку підвищили для сільського населення. Бездітні жителі сільської місцевості мали щороку вносити до бюджету 150 руб., що виховують одну дитину - 50 руб., а двох - 25 руб. Подібне правило діяло аж до 1952 року.

Скільки податок на бездітність у СРСР сплачували чоловіки та жінки? Понад п'ятдесят років. Скасували цей збір із 1.01.1992 р.

У роки війни було проведено реформацію прибуткових платежів. З квітня 1943 р. ці збори на доходи стали сплачувати не лише радянські громадяни, а й іноземці, які перебувають на території СРСР і одержують тут заробітну плату.

У період Великої Вітчизняної війни до бюджету країни надійшло 111,7 млрд. рублів. Платежі, вироблені кооперативними та державними підприємствами, при цьому склали 84,7 млрд руб.

Період з 1945 р. по 1985 р.

Аж до 1953 р. податкова система СРСР залишалася незмінною. При цьому було ведено пільги для учасників війни, а також переглянуто мінімум неоподатковуваної суми прибуткових відрахувань для деяких громадян.

У 60-х роках держава почала проводити господарську реформу з метою підвищення ефективності роботи та прибутковості діяльності підприємств. У цей час було запроваджено податок на фонди та рентні платежі, а також зазнала реформації система прибуткового оподаткування в колгоспах.

До 1966 р. організації відраховували з отриманого прибутку до 10% фінансових коштів. Після цього замість них запровадили:

• плату за нормовані ОЗ та виробничі фонди;
• рентні (фіксовані) платежі.

У 1965 р. уряд СРСР вніс зміни до системи зборів із колгоспів. Питома вага цих податків у загальному надходженні до бюджету становила 1-1,5%.

Державні об'єднання, які входять у галузь, і навіть торгові підприємства у період оподатковувалися збором, сплачуваним з обороту. Щодо прибуткового податку, то стягувався він, як і раніше, не лише з радянських, а й із іноземних громадян.

Згідно з проведеною реформою, з 1.07.1981 р. замість ренти було запроваджено земельний податок. Його стягували з фізичних осіб та підприємств. Обчислювався такий податок виходячи з площі земельної ділянки.

Держава стала стягувати збір і з тих підприємств та фізичних осіб, у власності яких були автомобілі, човни, мотосані та мотоцикли. Певну суму у копійках необхідно було платити за кожну кінську силу чи кіловат потужності.

Зазнавав певних змін і прибуткового податку. Його фіскальна значущість поступово була зведена до мінімуму завдяки впровадженій централізованій системі оплати праці та розробленому механізму відрахувань із фонду зарплати підприємства та його прибутку.

Реформи під час перебудови

Після 1985 р. система податкових платежів зазнала кардинальних змін. Основні нововведення цього періоду стосуються встановлення:

• плати за патент;
• збору на право займатися індивідуальною та трудовою діяльністю.

У наступні роки було видано багато законодавчих актів щодо оподаткування. Належали вони до окремих сфер економічної діяльності. Згодом вони були систематизовані і відбито у законі про податки СРСР, який було прийнято 26.03.1991 р. До нього увійшли збори експорту і імпорт, з прибутку, відрахування з обороту тощо. Дещо пізніше закон був доповнений податками на приріст коштів і на доходи.

Постійно зазнавали змін і ті збори, які стягувалися з фізичних осіб. Так, 23.04.1990 р. було встановлено самостійний режим оподаткування індивідуальної праці та доходів, отриманих від ведення особистих селянських господарств.

Велику увагу уряд СРСР приділяв питанню соціальної захищеності малозабезпечених громадян. До кінця 80-х намічалася розробка системи пільг, прожиткового мінімуму та встановлення частини доходу, що не оподатковується прибутковим податком. У цей час передбачалося підвищити мінімум одержуваної зарплати з 70 до 90 рублів. У той період це був великий крок уперед, адже такий захід торкався доходу 35 млн громадян.

У аналізований період податкове законодавство прагнуло створити умови для підприємницької діяльності. Це виявилося у зниженні ставок прибуткового податку даної категорії платників.

Уряд СРСР намічало скасувати податки з продажу та з обороту, перейшовши повністю на акцизи та ПДВ. Також планувалося запровадити податок, який включався до витрат виробництва. Планувалося, що він стане одним із елементів для формування бюджету країни, проте реалізація зазначених заходів не відбулася через розпад СРСР.

Вступ

Податок (ст. 8 НК РФ) - це обов'язковий, індивідуально безоплатний платіж, що стягується з організації та фізичних осіб у формі відчуження належних їм на праві власності, господарського відання чи оперативного управління коштів у цілях фінансового забезпечення діяльності держави та (або) муніципальних утворень .

Поняття «податки» як конкретна реальність має так само давню історію, як і суспільство. Т.Ф. Юткіна зазначає: «Факт того, що податки - найбільш давнє явище, що існує як таке в усі часи та епохи, безперечний, незалежно від того, в які форми не надихало б його свідомість, і які б визначення наука не формулювала поняття «податок». Податки як соціально значущі явища ніхто персонально не винаходив і засновував. Вони виникли внаслідок природно-історичного розвитку суспільства як соціально значущого організму. Поняття «податок» в асоціативному науковому свідомості є суспільно значуще явище, об'єктивно необхідний процес у суспільстві, що забезпечує його неухильне розвиток і вдосконалення».

Розгляд теми «Оподаткування СРСР» нині дуже актуально. Це дозволяє з урахуванням аналізу податкової системи 1917-1991 гг. зробити висновки про те, які помилки були допущені в системі, що потрібно змінити, а що дійсно є прийнятним і може бути застосовано на практиці. Іншими словами, вивчення історії податків необхідне розробки ефективної податкової системи у наступні періоди часу, врахування помилок і сприйняття позитивного досвіду минулих років.

Об'єктом вивчення у нашій роботі є податки епохи «воєнного комунізму» та нової економічної політики, податкова реформа 1930-1932 рр., податкова система періоду Великої Вітчизняної війни, сільськогосподарський податок 1953 р., податкові реформи 1960-х рр., зміни у податковій системі у період перебудови та розпаду СРСР.

Таким чином, основною метою моєї роботи є вивчення податкової системи СРСР від «воєнного комунізму» до перебудови.

Завдання роботи:

Виявлення основних етапів оподаткування історія СРСР період із 1917 по 1991 р.р.

Дати характеристику системи оподаткування кожному етапі.

1. Податки періоду «Військового комунізму»

До приходу до влади Російська соціал-демократична робоча партія (більшовиків) передбачала провести такі основні заходи у сфері оподаткування: запровадження майнового та прогресивно прибуткового податку, скасування непрямих податків на предмети першої необхідності встановлення високих непрямих податків на предмети розкоші, проте фінансова криза, що посилилася після жовтня 1917 р. не дозволив здійснити ці перетворення. Основним джерелом бюджету стає емісія паперових грошей, і навіть здійснення лише на рівні місцевих органів влади контрибуцій, тобто. примусових грошових чи натуральних поборів.

Видання декрету Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК) і Ради Народних Комісарів (РНК) від 30 жовтня 1918 р., йшлося про введення «одноразового надзвичайного десятимільярдного революційного податку», який доповнював собою систему регулярних прямих податків. Ціль податку: Вилучення коштів та їх звернення на невідкладні потреби революційного будівництва та оборону країни. Податок стягувався за системою розкладки: загальна сума податку розкладалася по губерніях, містах, повітах і волостях, а потім - по платникам. Згідно з декретом, ця розкладка повинна була здійснюватися таким чином, щоб вся частина податку впала б на багату частину міського населення та багатих селян, а міська та сільська біднота повністю звільнялася від сплати податку, середні верстви населення оподатковувалися невисокими ставками. Надзвичайний податок дав замість десяти лише близько 1,5 млрд. руб. .

Одним із основних джерел доходів місцевих бюджетів був «Розовий збір за торгівлю», спочатку встановлений Положенням про кошти та витрати місцевих Рад від 3 грудня 1918 р. Цей податок дозволяв місцевим Радам надавалося право стягувати в міських поселеннях місцевий разовий збір за рухливу торгівлю з осіб, які виробляють неоподатковуваний промисловим податкам продаж товарів у рознесення чи ввезення, а також збір за продаж худоби на ринку.

Після Жовтневої революції 1917 р. значно підвищуються ставки «Акцизів» на предмети масового споживання. Складачами акцизів виступали власники підприємств, які виробляють товари або послуги, а його платниками - споживачі при оплаті товарів або послуг. Надалі до кінця 1918 р. акцизи було замінено на пряме нарахування до цін товарів, та їх ефективність різко знизилася внаслідок натуралізації господарства. У лютому 1920 р. стягнення акцизів було припинено, оскільки 1917 р. вони забезпечили 17% всіх доходів бюджету, то 1918 р. лише 8,8%.

Результатом декрету РНК РРФСР від 10 квітня 1918 р. послужило запровадження однієї з непрямих податків, як «Особливий п'ятивідсотковий сбор». Метою справляння цього податку була допомога всьому кооперованому населенню. Податок стягувався з кооперативних та приватних торговельних підприємств, які постачали населення предметами особистого споживання та домашнього вжитку. Розмір збору становив 5% їхнього обороту. Стимулюючим чинником вступу громадян у члени споживчих товариств, служив той факт, що сума збору, яка ними була сплачена у своїх кооперативах, поверталася після затвердження річного звіту товариства. У зв'язку з ліквідацією приватної торгівлі та обов'язкового кооперування всього населення в березні 1919 р. особливий 5%-й збір був прибраний. Також варто зазначити, що даний вид податку є прообразом податку на додану вартість (ПДВ).

Відповідно до декрету РНК від 14 серпня 1918 р. запроваджується «Єдиночасний збір забезпечення сімей червоноармійців», представляв різновид цільового податку який було введено замість контрибуцій. Цей податок визначав суму збору та сучасність перерахування її до бюджету. Розмір цього збору визначався на підставі розрахунків та даних відомості встановленої форми. Платниками такого податку були власники приватних торгово-промислових підприємств, які мали робітників. Результатом такого оподаткування стало його скасування після 11 місяців (він проіснував до матраца 1919), оскільки він не дав очікуваних результатів. .

Надалі система оподаткування замінюється системою "Продовольчої розверсткою". Сенс продрозкладки полягав у наступному: Усі селянські господарства підлягали обов'язкової здачі державі всіх надлишків (понад встановлених мінімальних запасів, необхідні особистих і господарських потреб) хліба та інших сільськогосподарських продуктів. Надалі під час Громадянської війни (1918 - 1920 р.р.) даний вид оподаткування був надзвичайною мірою стягування, який збирався за важких військових і економічні положеннякраїни. Цей вид податку стягувався лише з окремих губерній, але у подальший збір проводиться у разі декрету РНК від 11 лютого 1919 р. «Про розверстку між губерніями зернових хлібів і фуражу, що підлягають відчуженню в розпорядження держави», який поширюється на всю територію країни. Під час збору враховувалися посівні площі під окремими сільськогосподарськими культурами, їх врожайність, встановлені державою норми споживання сільськогосподарських продуктів для сільського населення, а також потреби селянських господарств у насінні та фуражі для худоби. Продрозкладка підлягала обов'язковому виконанню у встановлений термін. До тих, хто не здав постачання вчасно, при виявленні ресурсів застосовувалася така санкція як вилучення надлишок. При стягуванні дотримувався касовий принцип: максимально високому оподаткуванню піддавалися куркульські господарства, меншому – середняцькі, частково чи повне звільнення від продрозкладки бідняки.

Надалі 3 лютого 1921 р. Президія ВЦВК приймає принципову постанову про зупинення справляння всіх чинних податків, як загальнодержавних, і місцевих, оскільки по-перше політика «військового комунізму» досягла свого апогею і по-друге держава вирішила перейти до нової економічної політики. Перші кроки до НЕПу отримали свій прояв у заміні продрозкладки - продподатком).

2. Оподаткування під час НЕПу. Прямі та непрямі податки

Початок цього періоду пов'язаний із запровадженням нової економічної політики (неп), яка була розроблена В. І. Леніним. Перехід до непу зумовив відродження податкової системи. Характерною рисою податкової системи періоду непу була множинність податків і зборів та багаторазовість оподаткування торгово-промислового обороту у різних його ланках. Систему податків і зборів при непі становили такі види:

1)Прямі податки - основне податкове джерело доходів держави. Частка надходжень до бюджету 1922 р. становило 43%, 1924 р., а до 1926 досягала 83% всього бюджету.

Вони включали:

а) промисловий податок (1917), який складався з двох платежів: патентного збору, що сплачується за твердими ставками залежно від розряду (торгові 5, промислові - 12) підприємства, а також пояси місцевості (5 поясів) та зрівняльного збору, що стягувався у відсотках від обороту. Надходження з промислового податку до 1928 давали близько? всіх податкових надходжень. Податком оподатковувалися приватні торговельні та промислові підприємства, а також усі громадяни, які мали прибутки від занять промислами.

б) грошовий подвірний податок (1922), що був основним видом оподаткування сільському господарстві. Його стягнення було припинено 1923 р. під час запровадження сільськогосподарського податку.

в) єдиний натуральний податок (1922) являв собою вид оподаткування сільського населення в період Громадянської війни, який замінив систему продрозкладки. Обчислювався за єдиною ваговою мірою – пуд жита чи пшениці залежно від району. Пільги для інвалідів Громадянської війни та сімей червоноармійців. Встановлюється за 3 критеріями: кількість ріллі та сіножаті, їдків, від врожайності. Скасовано 1923 р.

г) прибутково-майновий податок (1922), що був прямий податок, що стягувався з доходів та майна фізичних та юридичних осіб.

д) одноразовий загальногромадянський податок (20-ті роки) було запроваджено для мобілізації додаткових фінансових ресурсів на надання допомоги голодуючим, боротьби з епідеміями та покращення життя дітей, які перебувають на державному забезпеченні.

е) військовий податок (1925), яким оподатковувалися чоловіки віком від 21 року до 40 років, які не підлягають заклику до Червоної Армії.

ж) квартирний податок (середина 20-х), що стягувався з власників торгових і промислових підприємств, будівель у містах та приміщень, що здаються в оренду, поза містами.

з) податок на надприбуток (1926) вводився з метою вилучити доходи приватнокапіталістичних елементів, отриманих в результаті застосування спекулятивних цін.

і) податок з майна, що переходить у порядку спадкування та дарування (1926). Їм обкладалася вся вартість спадщини чи дарування за різко прогресивною шкалою ставок, що коливалися від 1 до 90% залежно вартості майна.

к) індивідуальне оподаткування куркульських господарств сільськогосподарським податком (1929). Цим податком оподатковувалися доходи від усіх джерел сільського господарства та від усіх видів неземлеробських заробітків.

л) єдиний сільськогосподарський податок (1923), призначений для упорядкування оподаткування на селі. При справлянні враховується: розмір ріллі, врожайність, кількість робочої худоби. Пільги приблизно 20% селян не сплачували податок. Сплачувався натурою чи грошима, з 1924 - лише грошима.

к) прибутковий податок (1924) - одне із основних прямих податків, що стягується з доходів фізичних і юридичних (заробітна плата, прибуток тощо.).

2)непрямі податки під час непу стягувалися у вигляді акцизів на споживчі товари і забезпечували 11-20% всіх доходів держави. До непрямих податків належали:

а) акцизи (1921), що сплачуються з деяких товарів (вино, сірники, тютюнові вироби, гільзи, спирт, мед, сіль, цукор, кава, калоші) підприємствами-виробниками.

б) податку демонстрації кінофільмів (1922), сплачуваний з валового збору (обороту) від продажу квитків на кіносеанси.

) мита та збори.

а) патентне мито (1922) являло собою плату за надання виключного права на використання винаходів відповідно до патенту, що видається.

б) судове мито (1930), яка була платою за різні судові документи.

в) патентний збір (1921) - платіж до бюджету у складі промислового податку, що стягувався з торгових і промислових підприємств, і навіть з громадян, мали доходи від заняття промислами.

г) прописковий збір (1921) стягувався як плати за прописку документів.

д) канцелярський збір (1922) - плата за видавані громадянам СРСР підприємствам документи та копії.

е) гербовий збір (1922) стягувався з окремих осіб та організацій як плата при оформленні цивільно-правових угод, видачі документова) патентне мито являло собою плату за надання виключного права на використання винаходів відповідно до патенту, що видається .

Збір податків здійснювався системою Народного комісаріату фінансів з допомогою податкових комісій. Податкові комісії - громадські органи створених з допомогою фінансових (податкових) інспекторів і виконавчих комітетів місцевих Рад з єдиною метою повного обліку платників податків, оподатковуваних доходів і правильного обчислення податкових платежів. Склад комісії наступний: представники місцевих виконавчих комітетів, профспілок та по 2 рекомендовані виконавчим комітетом платники. У 1921-1923 р.р. були утворені податкові комісії з прибутково-майнового податку, промислового та сільськогосподарського податку. У 1926 р. за промисловим та прибутковим податками було засновано об'єднані комісії (дільничні, повітові, окружні губернські), вони також розглядали податок на надприбутки та гербовий збір. Комісія визначала оклади податків, також вони накладали штрафи за порушення податкових правил, розробляли норми для обчислення доходів за відсутності прямих даних про їх розміри, розглядали скарги працівників з питань оподаткування. Надалі були закриті комісії з прибуткового та промислового податку (1929 р.) та з сільськогосподарського податку (1937 р.).

Створена в роки НЕПу податкова система при всіх її недоліках дозволила вирішити завдання, що стояли перед державою. Суми податкових надходжень до бюджету неухильно зростали (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Податкові доходи бюджету 1922/1923-1927/1928 гг. (млн. руб.)

Назва податків1922/231923/241924/251925/261926/271927/28Всього податків584,0991,11603,42192,93000,63522,8в тому числі: сільськогосподарський податок172,53,23 мисловий налог118,2233,6323, 5482,9675,8703,9 прибутковий податок12,775,9113,3185,9246,4295,6акцизи103,5240,6507,8841,61209,91491,2митний дохід 66,869,96 бюджет комунізм оподаткування військовий

У перші роки НЕПу податкові надходження були основним джерелом доходів державного бюджету, але в міру розвитку народного господарства їхня частка скорочувалася з 63,14 % у 1922/1923 р. до 48,13 % у 1927/1928 р., а надходження неподаткових доходів зростала .

У наступні роки до системи стягування як прямих, і непрямих податків неодноразово вносилися істотні зміни, пов'язані з посиленням прогресивності оподаткування, підвищенням неоподатковуваного мінімуму, запровадженням низки пільг для державної та кооперативної промисловості. При всій їхній різноманітності суть зводилася до одного - витіснення приватного капіталу.

Проведена державою надалі податкова політика виходила з всебічно зваженого аналізу життєздатності тієї чи іншої соціального економічного укладу, корисності його держави, та якщо з спрощено зрозумілих потреб пролетарського держави у форсованої соціалізації народного господарства .

3. Податкова система СРСР (1930 – 1941 рр.)

Податкова реформа, здійснювана у СРСР 1930-1932 рр., була перетворення взаємовідносин підприємств, організацій усуспільненого сектора народного господарства (державних і кооперативних підприємств) з державним бюджетом. Реформа проводилася відповідно до постанови ЦВК та РНК СРСР від 2 вересня 1930 р. у комплексі з політичними, економічними та організаційними заходами, що забезпечили завершення процесу перетворення системи державних фінансів та грошово-кредитної сфери.

Основні завдання податкової реформи полягали в усуненні множинності платежів до бюджету; реорганізації податкової форми платежів державних та кооперативних підприємств та організацій у плановий розподіл та перерозподіл національного доходу відповідно до цілей держави. Близько 60 видів раніше існуючих податків і зборів в усуспільненому секторі було замінено двома основними платежами: для державних підприємств та організацій встановлюються податок з обігу та відрахування від прибутку, а для кооперативних підприємств було введено податок з обігу та прибутковий податок.

Загальні підсумки реформи зі скасування та об'єднання різноманітних податкових вилучень представляються в такому вигляді:

) в усуспільненому секторі введений реформою податок з обороту замінив раніше існуючі 53 платежі, відрахування від прибутку держпідприємств включили в себе 5 раніше існуючих платежів, збереглися прибутковий податок з кооперації та єдине мито, два платежі були скасовані реформою, при цьому зберегли самостійність 24 раніше існували платежі ;

) у приватному секторі промисловий податок об'єднав 32 існували до реформи платежу, прибутковий податок - 3, єдине мито - 9, зберігся податок на надприбутки, 3 платежі були скасовані, зберегли свою самостійність після реформи 28 платежів.

Для податку з обороту в епоху СРСР була характерна множинність податкових ставок: в середині 1933 існувало понад 400 ставок, в 1937 їх число досягло 1109, а з урахуванням поясів за продовольчими товарами і хлібопродуктами - 2444.

Доходи державного бюджету формувалися за рахунок надходжень від «соціалістичного господарства» та платежів населення (податкових платежів). Основним джерелом доходів бюджету були грошові нагромадження державних об'єднань, підприємств, господарських органів. Ці платежі об'єднувалися в наступні групи: 1) в узагальненому секторі - податок з обороту, платежі з прибутку, прибутковий податок з кооперації, податок з нетоварних операцій підприємств узагальненого сектора, податок з обороту кінотеатрів, податок з радгоспів, єдине мито та інші платежі; 2) у приватному секторі - промисловий податок, прибутковий податок з приватних осіб, податок на надприбутки, сільськогосподарський податок, прибутковий податок з колгоспів, самооподаткування, одноразовий податок на одноосібні селянські господарства, збір на потреби житлового та культурно-побутового будівництва, майнові податки, єдина мито та ін. платежі. Крім того, у 1930-1941 роках. існувала система митних платежів.

У період (1933-1937) роль доходів від соціалістичного господарства - основного джерела поповнення державного бюджету СРСР дедалі більше зростала. Доходи бюджету зростали, насамперед, рахунок податку з обороту та відрахувань від прибутку та організацій. Так податку з обороту 1935 р. дав 44,9 млрд.руб., 1936 р. - 53,1 р., 1937 р. - 57,8 млрд. крб., а відрахування від прибутку ті ж роки склали 3,3; 5,3; 9,3 млрд. руб. відповідно.

У 1937 р. засновуються прибуткові каси з податків - структурні підрозділи районних фінансових відділів. Прибуткові каси з податків приймали податкові та страхові платежі від сільського населення. Каси відкривалися безпосередньо при районних фінансових відділах та приймали податкові платежі в районному центрі, виїзні каси – у селах та колгоспах (зазвичай у періоди масової сплати платежів). У селищах, що знаходилися на значній відстані від районних центрів, діяли прибутково-витратні каси, до функцій яких крім прийому грошей від населення входило касове виконання сільських бюджетів. У зв'язку із запровадженням посади податкових агентів прибутково-витратні та виїзні каси було скасовано у 1938 р., а каси районних фінансових відділів – у 1939 р. .

В основі серії податкових реформацій 1930-х років лежав пошук ефективних економічних механізмів, здатних забезпечити централізоване регулювання економіки, форсувати процес прискорення державних накопичень на плани індустріалізації промисловості, посилити контроль за господарською та фінансовою діяльністю підприємств.

Швидке створення економічних районів великих сільських господарств, регульованих з одного центру, дозволило включити поселення в єдину систему директивного планування.

Продовжується створення найбільш сприятливих умов при стягуванні прибуткового податку для громадян, зайнятих у громадському виробництві, на державних та кооперативних підприємствах, з одного боку, та обмеження доходів від приватної підприємницької діяльності, з іншого.

У цей час виникають елементи соціальної спрямованості прибуткового оподаткування у вигляді розвитку системи податкових пільг, наданих робочим і службовцям залежно від наявності дітей і утриманців у ній.

У цілому нині відбувалося послідовне спрощення системи податків, податкові платежі дедалі більше втрачали характер багатофункціонального економічного інструменту та трансформувалися в нормативні відрахування. Неодноразово порушувалося питання про відміну податкової системи як такої.

4. Оподаткування у час (1941-1945 р.р.)

У період Великої Вітчизняної війни продовжувала діяти система обов'язкових платежів із прибутку державних підприємств, встановлена ​​в передвоєнний період, але додаткові потреби бюджету забезпечувалися низкою нових податків і зборів із населення та збільшенням розмірів податків.

Як надзвичайний податок періоду війни запроваджується податок на холостяків, одиноких та малосімейних громадян, встановлений з метою залучення коштів бездітних громадян до витрат держави на громадське виховання та утримання дітей у дитячих будинках, надання допомоги багатодітним сім'ям та одиноким матерям. Указом Президії Верховної Ради (ВС) СРСР від 29 грудня 1941 р. запроваджується військовий податок, який сплачувався за жорсткими ставками у вигляді 150 крб. до 600 руб. залежно від району.

Як надзвичайний податок періоду війни запроваджується податок на холостяків, одиноких та малосімейних громадян, встановлений з метою залучення коштів бездітних громадян до витрат держави на громадське виховання та утримання дітей у дитячих будинках, надання допомоги багатодітним сім'ям та одиноким матерям. Указом Президії Верховної Ради (ВС) СРСР від 29 грудня 1941 р. запроваджується військовий податок, який сплачувався за жорсткими ставками у вигляді 150 крб. до 600 руб. залежно від району. Проводиться також реформування системи прибуткового оподаткування населення відповідно до Указу Президії ЗС СРСР від 30 квітня 1943 «Про прибутковий податок з населення». Його сплачували радянські та іноземні громадяни, які мали на території СРСР джерела доходів. Платники залежно від них поділялися на кілька груп. Об'єктом оподаткування був сукупний дохід, що включав основну заробітну плату, виплати за понаднормові та відрядні роботи, премії тощо. Податок на прибутокстягувався за прогресивними ставками. Було встановлено 100% надбавку до прибуткового та сільськогосподарського податків. Неоподатковуваний мінімум доходів не встановлювався. Ставки податку диференціювалися залежно від категорії платників та розмірів доходів. У роки Великої Вітчизняної війни у ​​зв'язку із зростанням цін було збільшено ставки сільськогосподарського податку. Введено збір за реєстрацію мисливсько-промислових собак, єдиний податок із видовищ (Указ Президії ЗС СРСР від 10 вересня 1942 р.). У містах та селищах місцевими Радами вводиться збір із власників худоби (Указ Президії ЗС СРСР від 10 квітня 1942р.). Деякі платежі до державного бюджету було замінено чи об'єднано з іншими. Єдине державне мито було замінено державним митом (Указ Президії ЗС СРСР від 10 квітня 1942 р.) - грошовими сумами, що стягувалися спеціально уповноваженими установами за здійснення дій та видачу документів. Було скасовано податок зі спадщин та дарувань (за надання цього виду послуг стягувалося держмито). У 1943 р. було скасовано збір потреби житлового і культурно-побутового будівництва (цей збір було поєднано з прибутковим податком). У роки Великої Вітчизняної війни були широко поширені добровільні внески - збори коштів населення у Фонд Оборони та Фонд Червоної Армії.

За всі роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945) до бюджету було мобілізовано 111,7 млрд. руб., при цьому платежі від державних та кооперативних підприємств становив 84,7 млрд. руб. .

5. Податкова політика 1945-1985 гг.

У післявоєнний період (до 1953 р.) податкова система залишалася майже незмінною. У 1946р. було скасовано військовий податок. У зв'язку з цим надходження від населення скоротилися приблизно на 5,5% порівняно з останнім роком Великої Вітчизняної війни. Незважаючи на це, було встановлено низку податкових пільг для тих, хто воював у Вітчизняній війні. Було також збільшено неоподатковуваний мінімум із прибуткового податку для деяких категорій громадян.

З метою збільшення темпів розвитку колгоспних господарств у 1953 р., було проведено реформу сільськогосподарського податку. Сільськогосподарський податок був різновидом прибуткового оподаткування, після реформи податок став обчислюватися за твердими ставками з 0,01 га площі земельної ділянки. Платниками податку були господарства членів колгоспів, а також господарства інших громадян, яким виділено присадибні земельні ділянки та наділи. До уваги бралися лише орні землі, не зайняті спорудами, лісом, дорогами тощо. Податок не стягувався із землі менше 50 кв.м. Для кожної союзної республіки встановлювалася середня ставка податку, а для автономних республік, країв та областей - граничні відхилення від середніх ставок по республіці (тобто найбільші та найменші ставки): по РРФСР середня ставка становила 85 коп., найменша - 30 коп. , Найбільша - 1 руб. 40 коп. При визначенні ставок податку враховувалося також використання земельних ділянок під посіви окремих сільськогосподарських культур та наявність ринків збуту. Також у 1953 році було знижено ставки по разовому збору на колгоспних ринках, від його сплати було звільнено колгоспи, колгоспники та громадяни, які торгують певним видом продуктів.

У 1960-х років планувалася господарська реформа, спрямовану підвищення прибутковості та ефективності роботи підприємств. У сфері оподаткування найважливішими заходами стали зміни порядку розподілу прибутку державних підприємств, введення податку на фонди, рентних платежів, реформування системи прибуткового оподаткування колгоспів.

До 1966 року, платежі від прибутку до бюджету проводилися у вигляді відрахування від прибутку у розмірі її вільного залишку понад потреби підприємства, але не менше 10%. У зв'язку з реформою замість них увели такі платежі:

плата за виробничі фонди та нормовані оборотні кошти;

фіксовані (рентні) платежі;

внесок вільного залишку прибутку;

Підприємства, які не переведені на нову систему планування та економічного стимулювання, вносили до бюджету традиційні відрахування від прибутку. З проведенням реформи, платежі з прибутку зросли з 30,9 млрд. рублів 1965 року, до 70,6 млрд. рублів 1976 року, які питому вагу у доходах держави підвищився з 30,2% до 30,4% .

Плата за фонди було запроваджено з метою підвищення зацікавленості підприємств у кращому використанні виробничих фондів та оборотних коштів. Плата вносилася до бюджету незалежно від виконання плану прибутку, тому цей платіж був найбільш стійким джерелом доходів Держбюджету СРСР. Але стимулюючий вплив даного платежу було незначним, оскільки заощаджені у ньому кошти надходили до бюджету як вільного залишку прибутку. Вільний залишок прибутку, що залишився після відрахування за виробничі фонди, рентних платежів, а також відрахувань до фондів економічного стимулювання та покриття планових витрат був обов'язковим платежем до бюджету держави.

Фіксовані (рентні) платежі являли собою форму відрахування до доходу держави частини прибутку підприємств, отримання якої було обумовлено сприятливими природними, техніко-економічними, транспортними умовами, завдяки яким рівень собівартості продукції був нижчим. У 1975 році рентні платежі склали близько 5% балансового прибутку промисловості і приблизно 8% платежів з прибутку до бюджету. Основну масу сплачували підприємства нафтовидобувної (понад 40%), легкої (понад 25%) та газової (понад 20%) промисловості.

1965 року було внесено зміни до колгоспного оподаткування. Указом Президії ЗС СРСР від 10 квітня 1965 року було введено прибутковий податок з колгоспів, яким оподатковувалися сільськогосподарські та рибальські колгоспи.

Прибутковим податком оподатковувалися:

чистий податок колгоспу, отриманий від сільськогосподарського виробництва, надання послуг та від підсобних підприємств та промислів, за вирахуванням частини доходу, що відповідає рентабельності господарства на 25%;

частина фонду оплати праці колгоспників у розмірі, що перевищує неоподатковуваний мінімум, що визначається виходячи з встановленого Урядом СРСР неоподатковуваного середньомісячного заробітку в сумі 70 рублів на одного, що працює у господарстві колгоспника.

Чистий дохід колгоспу визначався як різницю між виручкою від реалізації продукції, надання послуг та вартістю продукції за державними закупівельними цінами, визначеною до видачі в порядку оплати колгоспників та осіб, залучених до роботи в колгоспі з боку, та собівартістю цієї продукції та наданих послуг. Сенс податку можна як форму вилучення частини наднормативних коштів колгоспів до державного бюджету. Питома вага податків, що стягуються з колгоспів, становила бюджеті СРСР від 1 до 1,5 % .

Податком з обігу оподатковувалися державні галузеві об'єднання, підприємства та організації з продажу товарів власного виробництва та заготівлі. По кожному галузевому об'єднанню встановлювалася єдина ставка податку у відсотках планового обороту. Із 11 загальної суми податку, що надходить до бюджету, 78% вносили промислові підприємства та 22% оптово-збуткові бази. Податок обчислювався у вигляді різниці з продажу товарів у роздрібних цінах та оборотом в оптових цінах підприємств, за твердими ставками.

Прибутковий податок з населення стягувався з фізичних осіб (радянських, іноземних громадян), які мали на території СРСР джерела доходів. Платники податку залежно джерела доходів підрозділялися кілька груп.

Земельний податок було запроваджено 1 липня 1981 року. Цей податок замінив земельну ренту, що раніше існувала. Податок стягувався з підприємств та фізичних осіб за виділеними ним земельними ділянками. Обчислення податку провадилося з квадратного метра земельної площі.

Податок з власників транспортних засобів стягувався з фізичних осіб і підприємств за автомобілі, мотоцикли, мотосані, моторні човни, що належали їм. Ставки податку були встановлені в копійках з кожної кінської сили або кіловата потужності двигуна в залежності від виду транспортного засобу та від значення місцевості, в якій проживає власник.

Фіскальна значущість прибуткового оподаткування постійно скорочувалася і було зведено до мінімуму. Її замінила централізована система нормування оплати праці, а через механізм відрахувань від прибутку та з фонду оплати праці здійснювалося практично доподаткове вилучення частини заробітної плати.

6. Реформи пов'язані з перебудовою (1985-1991 р.р.)

У зв'язку з перебудовою, що почалася в 1985 р., система платежів до бюджету була піддана корінному реформуванню. До основних заходів податкової реформи цього періоду слід віднести встановлення плати за патент на право зайняття індивідуальною та трудовою діяльністю та прийняття Закону СРСР від 30 червня 1987 р. «Про державне підприємство (об'єднання)»

Цей закон був покликаний посилити централізований початок розвитку народного господарства, підвищити значення економічних методівуправління, створити механізм реального господарського розрахунку та самофінансування на підприємствах. Передбачалося, що зміни, внесені зазначеним законом, дозволять реформувати заторів реформи, активне використання товарно-грошових відносин, фінансово-кредитних важелів, системи економічних стимулів можна було здійснити за збереження централізованого планового керівництва (з перетворенням його функції) народного господарства.

У наступні роки видається ціла низка актів законодавства з оподаткування окремих сфер економічної діяльності, які згодом були систематизовані в єдиному законодавчому акті - Законі СРСР від 14 червня 1990 «Про податки з підприємств, об'єднань та організацій». Цей закон встановив обов'язок підприємств, об'єднань та організацій сплачувати такі загальносоюзні податки: податок на прибуток, податок з обороту, податок на експорт та імпорт (згодом у зв'язку з прийняттям Закону СРСР від 26 березня 1991 р. «Про митний тариф» податок на експорт та імпорт було замінено на мита, податку фонд оплати праці колгоспників, податку приріст коштів, спрямованих споживання, податку доходы).

Постійні зміни вносяться до податків, що стягуються з громадян (фізичних осіб). Відповідно до Закону СРСР від 23 квітня 1990 р. «Про прибутковий податок з громадян СРСР, іноземних громадян та осіб без громадянства» встановлюються самостійні режими оподаткування доходів громадян від ведення селянського господарства та доходів від індивідуальної трудової діяльності. Раді Міністрів СРСР до 1 січня 1993 р. було доручено розробити та подати на розгляд ЗС СРСР пропозиції щодо проведення другого етапу реформи прибуткового податку з громадян. Цей етап був націлений на перехід до єдиних принципів оподаткування особистих доходів громадян на основі повного обліку їхньої сукупної річної суми витрат на утримання дітей, утриманців та інших соціально виправданих витрат. .

Велику увагу уряд приділяв соціальній захищеності малозабезпечених верств населення: намічалася розробка науково обґрунтованого прожиткового мінімуму, визначення системи пільг, а також встановлення неоподатковуваного частина доходу. Пропонувалося підвищення неоподатковуваного мінімуму заробітної плати з 70 до 90 руб., Що для того часу було великим кроком уперед. Цей захід торкався інтересів 35 млн. осіб, які отримували додатково 2 млрд. руб. Неоподатковуваний мінімум для військовослужбовців встановлювався 350 руб. Змінювалася прогресія оподаткування, яка до 1990 р. із заробітків, що перевищували 100 крб., залишалася незмінною - 13%. При середньому заробітку робітників та службовців 240 руб. Стягнення із заробітків встановлювалося з наступними відсотковими ставками: 100 руб. - 2,4%; 120 руб. - 6%; з 750 руб. - 12,5%; з 1000 руб. - 13,62%; з 2000 руб. - 22,31%; з 3000 руб. - 34,8%; з 5000 руб. і більше – 60%.

Податкові пільгинадавалися інвалідам І та ІІ груп, вона полягала в тому, щоб знизити розмір сплати прибуткового податку до 50%. Також повністю звільнялися від сплати прибуткового податку учасники Великої Вітчизняної війни.

Податкове законодавство аналізованого періоду було націлено на розвиток підприємницької діяльності громадян, її підтримку, що виявилося у встановленні нижчих ставок прибуткового податку для цієї категорії платників податків у порівнянні з іншими. Так, максимальна ставка прибуткового податку в РРФСР для них була встановлена ​​у розмірі 35%, тоді як для платників податку з інших видів доходів, у тому числі із заробітної плати робітників та службовців, - у розмірі 50%.

Все це відбувалося в умовах кризової економічної та політичної ситуації, що загострювалася в країні, неузгодженості республіканськими та міжнаціональних відносин. Але уряд шукало рішення у стабілізації економіки та переході до ринкових відносин, про діяльність союзних і республіканських органів влади, ускладнилися взаємовідносин союзної влади з цим свідчить постанову З'їзду народних депутатів РРФСР від 7 грудня 1990 р. «Про заходи стабілізації економіки та пере. ходу до ринкових відносин у РРФСР». Подальші заходи уряду полягали у внесенні Верховною Радою СРСР поправок до прийнятого ним раніше, 23 квітня 1990 р. Закону "Про прибутковий податок з громадян СРСР, іноземних громадян та осіб без громадянства". Було спрощено шкалу ставок податку і встановлено однаковою пропорції всім платників податків, знижений до 30%. Також у 1991 р. Указом Президента СРСР запроваджується податок з продажу, що вноситься юридичними особамиі що стягувався зрештою із споживачів через відповідну надбавку до ціни товару.

Серед заходів, покликаних подолати дані негативні явища, передбачалося використовувати і систему оподаткування із внесенням до неї значних змін (скасувати податок з обороту та податок з продажу та замість них перейти до податку на додану вартість та акцизи, більш повно використовувати стимулюючі початки при стягненні податку на прибуток, запровадити спеціальний - федеральний податок, що включається у витрати виробництва, на формування союзного (федерального) бюджету).

Реалізація намічених заходів не відбулася через розпад СРСР. Припинення існування Союзу РСРконстатували керівники Білорусії, Росії та України, які підписали 8 грудня 1991 р. Угоду про створення СНД.

Висновок

У цьому роботі було розглянуто Оподаткування СРСР період від «воєнного комунізму» до перебудови. Отже можна зробити такі висновки, що податкові реформи який завжди супроводжувалися успіхом, податковий гніт населення то посилювався, то послаблювався. Множинність податків і зборів та заплутана система їх стягування нерідко призводили до того, що об'єкти оподаткування піддавалися йому неодноразово. Враховуючи помилки минулих років, керівництво країни намагалося змінити податкову систему на краще шляхом скасування податків та зниження їх ставок, а іноді все відбувалося навпаки, тобто запроваджувалися нові податки та збільшувалися їхні ставки. Перед верхніми ешелонами влади навіть стояло питання скасування податкової системи як такої.

Ще можна відзначити той важливий факт, що вивчення всієї історії оподаткування, а не лише періоду існування СРСР, є дуже актуальним у всі часи. Це дозволяє на основі досягнень та прорахунків попередніх періодів, їх аналізу та обліку створювати більш досконалі податкові системи, які ефективно працюватимуть у конкретний період часу. Після розпаду СРСР державі, що утворилася - Російської Федерації- Довелося розробляти нову податкову систему саме з орієнтацією на існуючі раніше податкові системи.

Список літератури

1. Толкушкін А.В. Історія податків у Росії. - М.: Юрист, 2001р. – 431 с.

2. Ушанк Н.В. Теорія та історія оподаткування: навчальний посібник. – М: КНОРУС 2009. – 336 с.

Пєтухова Н.Є. Історія оподаткування в Росії IX - XX ст.: Навчальний посібник. – К.: Вузовський підручник, 2008. –416 с.

Романовський М. В., Врублєвська О. В. Податки та оподаткування. – СПБ: Пітер, 2000. – 528 с.

Майбуров І. А. Теорія та історія оподаткування. – М.: ЮНІТІ-ДАНА, 2007. – 495 с.

Румянці. А.М. Економічна енциклопедія Політична економія. -М: Радянська енциклопедія. 1979р.т.3 – 625с.

Репетиторство

Потрібна допомога з вивчення якоїсь теми?

Наші фахівці проконсультують або нададуть репетиторські послуги з цікавої для вас тематики.
Надішліть заявкуіз зазначенням теми прямо зараз, щоб дізнатися про можливість отримання консультації.

У 1960-х гг. в СРСР була зроблена спроба проведення докорінної господарської реформи, метою якої було підвищення ефективності та прибутковості роботи підприємств. Найважливішим документом, який визначив цілі та завдання господарської реформи, була постанова ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР "Про вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва" від 4 жовтня 1965 р.

У сфері оподаткування зазначена постанова передбачала такі найважливіші зміни:

• зміна порядку розподілу прибутку державних підприємств;
• запровадження плати за фонди;
• запровадження фіксованих (рентних) платежів;
• реформування прибуткового оподаткування колгоспів

При цьому в 1960-ті роки. Практично постійною залишилася система стягування податку з обороту.

Плата за фонди (Плата за виробничі основні фонди та нормовані оборотні кошти) була введена з 1966 р. і являла собою форму розподілу прибутку. Нормативи плати фонди встановлювалися тривалий період. У промисловості ставка дорівнювала 6%, однак у галузях з низьким рівнем рентабельності вона становила 3%, а у високорентабельних галузях (тютюнова, розважальна та низка інших) доходила до 10%.

Фіксовані (рентні ) платежі були введені з 1967 р. і являли собою форму вилучення в дохід держави частини прибутку підприємств, яка не залежить від діяльності колективу. Застосування фіксованих рентних платежів дозволяло вирівнювати рентабельність підприємств межах галузей. Розміри платежів у твердих цінах, у відсотках вартості реалізованої продукції встановлювалися і переглядалися Державним комітетом за цінами кожного платника кілька років. При цьому підприємствам забезпечувалася рентабельність не нижча від середньогалузевої.

У 1976 р. плата за фонди в промисловості становила 23% отриманого прибутку, а рентні платежі - 5% балансового прибутку підприємств. Рентні платежі давали 1975 р. близько 8% платежів від прибутку на бюджет. При цьому 2/3 рентних платежів надходило від видобувних галузей промисловості.

Прибутковий податок з колгоспів, встановлений указом Президії ЗС СРСР від 10 квітня 1965 р., стягувався з чистого доходута частини фондів оплати праці колгоспників, що перевищує неоподатковуваний мінімум.

Колгоспи сплачували прибутковий податок з оподатковуваного чистого доходу за кожен відсоток рентабельності, що перевищує 25%, за прогресивними ставками від 0,1 до 0,5%.

Податки, внесені колгоспами і кооперативними організаціями проти платежами, які від державних підприємств, становили незначну частину від 1,1 до 1,5% всіх доходів бюджету .

Головним досягненням реформи стало збільшення обсягу прибутку та підвищення його частки у загальному обсязі фінансових ресурсів. Платежі з прибутку зросли з 30900000000 руб. в 1965 р. до 70600000000 руб. в 1976 р., які питому вагу у доходах підвищився з 30,2 до 30,4 .

Частка податку з обороту у структурі бюджету скоротилася з 40,7% у 1960 р. до 30,4% у 1975 р. Найбільші надходження з податку з обороту давали галузі харчової та легкої промисловості.

У аналізований період (1965-1985 рр.), незважаючи на зменшення відносного вкладу податку з обороту до бюджету країни, абсолютні його надходження постійно зростали з 31300000000 руб. в 1961 р. до 74600000000 руб. 1977 р. .

У 1975-1980 роках. було продовжено роботу з удосконалення податку з обороту, який грав важливу рольу зміцненні господарського розрахунку, оскільки дозволяв регулювати рівень рентабельності.

У табл. 7.3 наведено динаміку доходів державного бюджету СРСР у 1960-1985 pp. .

Таблиця 7.3

Структура доходів державного бюджету СРСР 1960–1985 гг. за основними розділами, %

Як очевидно з наведених даних, доходи від соціалістичних підприємств продовжували бути основою бюджету СРСР, становлячи понад 90% його доходів.

У першій половині 1970-х років. відновився курс зниження податків із зарплати робітників і службовців, призупинений 1962 р. З січня 1973 р. Указом Президії ЗС СРСР було скасовано стягнення прибуткового податку та податку з холостяків, отримують зарплатню менше 70 крб. на місяць, а також знижувалися ставки податку із заробітної плати від 71 до 90 руб. Податки з населення й надалі поступово знижувалися і становили близько 8–9% усіх доходів бюджету країни у 1980–1985 р.р.

У табл. 7.4 наведено структуру надходжень податків із населення 1980-1985 гг. .

Таблиця 7.4

Структура податків із населення СРСР 1980–1985 рр., (у млрд крб. й у % до загальної сумі доходів)

Надходження від прибуткового податку та податку на холостяків у 1985 р. склали 29,4 млрд руб. чи 7,4% всіх доходів бюджету країни (порівняно з 8,5% 1960 р.).

У 1970–1980-ті роки. суттєво зросли внески підприємств із соціального страхування, що пояснювалося зростанням уваги держави до розвитку соціальної сфери: соціального забезпечення, медицини та охорони здоров'я. У 1985 р. ці внески становили майже 30% усіх доходів бюджету. Для порівняння: внески підприємств із соціального страхування у 1945 р. становили лише 3,3% усіх надходжень до бюджету, а у 2012 р. до Російської Федерації надходження від соціальних внесків до консолідованого бюджету становили 19,5%.