Лікар-педіатр Вадим Арсентьєв, поранений під час обстрілу польового шпиталю у сирійському Алеппо, перебуває у стабільному стані. Як повідомили у прес-службі Міноборони, його буде доставлено до Росії до одного з центральних військових шпиталів. Його колеги Галина Михайлова та Надія Дураченко, які загинули під час обстрілу, будуть поховані на батьківщині, у Біробіджані.

За життя Вадима Арсентьєва лікарі боролися добу, зазначає . Увечері зважилися на транспортування. З Алеппо гелікоптером важко пораненого доставили до Хмейміма. Там, на російській базі, медики зробили все можливе – провели найскладнішу операцію. У результаті з критичного пацієнта вдалося перевести у стабільний стан. При цьому звістці у військово-медичній академії імені Кірова зітхнули трохи вільніше. У Петербурзі уважно дивилися телевізор. І з перших кадрів зрозуміли, хто лежав на операційному столі. Професора кафедри дитячих хвороб колеги дізналися стетоскопом.

"Переживаємо дуже. Вадим Геннадійович є головним педіатром Міністерства оборони. І він в курсі взагалі педіатричної служби всієї Росії. І природно, коли виникла проблема надання допомоги дітям Сирії, він був направлений туди до Сирії", - зазначила заступник завідувача Клінікою дитячих хвороб Тетяна. Платонова.

"Головний педіатр міг би здійснювати своє керівництво здалеку. Але, мабуть, його характер, його відповідальність не дозволили послати туди когось іншого. І він поїхав сам", - розповіла завідувачка дитячого кабінету Клініки дитячих хвороб Ольга Булигіна.

У Алеппо Вадим Арсентьєв працював не вперше. Восени він уже приїжджав до Сирії оглядати дітей із вродженими патологіями. Найважчих пацієнтів привіз до Петербурга. На обстеження.

"Ми їх відбирали за свідченнями необхідності та можливості госпіталізації з огляду на профіль нашої клініки", - говорив Арсентьєв.

Вивозив Вадим Арсентьєв та сім'ї. У Джемаля – епілепсія, у Севар – приглухуватість. Діагноз брату та сестрі поставили від народження. Вони мають спостерігатися у лікарів постійно. Але війна у Сирії позбавила маленьких хворих на кваліфіковану допомогу.

"Ми дуже сильно зблизилися з ним. Він був практично як батько для моїх дітей. Був дуже уважний як лікар, так і просто як людина", - поділився батько дітей Ісмаїл Фадель.

Про те, що їх російського лікаря тяжко поранено, родина Фадель дізналася з новин.

Артилерійський обстріл був випадковим. Бойовики, кажуть військові, точно знали, куди цілитися, щоби загинули мирні люди. Одна міна розірвалася зовсім поруч із медпуктом, наступна – потрапила до приймального відділення. Уламки розлетілися на кількасот метрів. Шансів вижити тим, хто був усередині, практично не залишалося. Медсестра загинула на місці. Ще одна жінка-медик померла за кілька годин. Старшина Надія Дураченко серед колег вважалася найдосвідченішою операційною медсестрою. Про анестезіолога Галину Михайлову говорили "у неї золоті руки". Тому коли збирали мобільну медбригаду, її кандидатуру розглядали серед перших. Обидві жінки цього року вже були у Сирії. Пропрацювали у зоні бойових дій 3 місяці. На це відрядження погодилися одразу – у Алеппо дефіцит медиків високої кваліфікації. Особливо не вистачає досвідчених медсестер та фахівців із мінно-вибухових травм. Так вони пояснювали своє рішення дітям. У Надії Дураченка залишилася дочка, у Галини Михайлової – син. Поховають медиків на батьківщині, у Біробіджані.

"Ризуючи своїм життям, російські військовослужбовці роблять все, щоб допомогти сирійській армії у боротьбі з терористами, щоб врятувати життя мирних громадян. Ви знаєте, 5 грудня на своїй посаді військового госпіталю - сержанти Надія Володимирівна Дураченко та Галина Вікторівна Михайлова. А напередодні в Сирії тяжкого поранення, отриманого напередодні внаслідок обстрілу терористів, полковник Руслан Вікторович Галицький. Вшануємо їхню пам'ять хвилиною мовчання", - сказав глава держави.

"Я прошу міністерство оборони всіх наших товаришів до державних нагород та зробити все, щоб підтримати у скрутну хвилину їхніх близьких", - заявив Верховний головнокомандувач.

"Прямий обов'язок командного складу - максимально враховувати досвід військової операції в Сирії в подальшій роботі з військового будівництва, оснащення армії та флоту перспективними зразками озброєння та техніки. Важливо підвищувати рівень підготовки військ, якість виконання навчально-бойових завдань", - зазначив президент.

Ці та інші напрямки роботи обговорюватимуться на щорічній колегії міністерства оборони наприкінці грудня.

Президент також високо оцінив роботу ФСБ. "На "відмінно" виконано одне з найважливіших завдань року - забезпечення безпеки в період підготовки та проведення виборів до Державної Думи 7-го скликання", - наголосив він. "За 10 місяців 2016 року завдяки ФСБ запобігли понад 30 злочинам терористичної спрямованості, у тому числі 10 терористичних актів", - також зауважив Володимир Путін.

"Значної віддачі очікує суспільство та від роботи органів внутрішніх справ. Серед пріоритетів - нещадна боротьба з криміналом та корупцією, підвищення безпеки на дорогах", - сказав президент.

Серед ключових напрямів роботи прокуратури залишаються нагляд за дотриманням законності у соціальній сфері. "У тому числі потрібно тримати на постійному контролі питання, пов'язані із своєчасною виплатою заробітної плати та допомоги", - доручив глава держави.

Також Путін відзначив важливу рольСлідчого комітету, що відповідає за розслідування небезпечних видів злочинів. "Розраховую, що співробітники СКР ефективно виконуватимуть свої завдання і готуватимуть вивірену доказову базу для винесення об'єктивних, справедливих судових рішень", - зауважив він.

"Федеральній службі виконання покарань важливо неухильно дотримуватися вимог до умов утримання засуджених, ніколи не забувати, що це громадяни Росії, що теж оступилися, але теж. Підвищувати надійність охорони слідчих ізоляторів і виправних установ за рахунок впровадження сучасних технологій", - поставив завдання глава держави.

СІРІЯ, 6 грудня Хмеймім-Новини. Міністерство оборони РФ назвало імена загиблих внаслідок обстрілу мобільного шпиталю під Алеппо військовослужбовців-медиків. Ними виявилися старшина Дураченка Надія Володимирівна та молодший сержант Михайлова Галина Вікторівна. «Міністром оборони Сергієм Шойгу надано вказівки про надання всієї необхідної допомоги сім'ям загиблих під час обстрілу госпіталю в Алеппо військовослужбовців-медиків», - йдеться у повідомленні Міноборони.

Професора кафедри дитячих хвороб Військово-медичної академії ім. Кірова Вадима Арсентьєва з тяжкими пораненнями в ніч проти 6 грудня гелікоптером доставили на аеродром Хмеймім. У медзагоні на авіабазі йому надано допомогу та проведено складну операцію, стан хворого стабільний, уточнили в міністерстві.

Сьогодні за ним вилетів спеціальний борт ВТА, який доставить його до російського шпиталю Міноборони.

Лікар-педіатр Вадим Арсентьєв, який отримав важкі поранення під час обстрілу російського військового госпіталю в Алеппо, був доставлений на аеродром Хмеймім, де йому проведена операція. Його стан стабільний, заявили у Міноборони Росії.

Як йдеться у повідомленні, Арсентьєва було евакуйовано з Алеппо вночі вертольотом зі спеціальним медичним модулем. Його доставили на авіабазу Хмеймім, де в медичному загоні йому було проведено «операцію високої складності». Міністр оборони Росії Сергій Шойгу доручив надати допомогу сім'ям загиблих та постраждалим лікарів під час обстрілу шпиталю в Алеппо.

Жертвами атаки бойовиків на російський мобільний шпиталь у сирійському Алеппо стали медсестри з Біробіджану, в обох залишилися діти.

«Загинули дві медсестри військового шпиталю міста Біробіджана», - повідомив начальник адміністративного відділення цієї медзакладу Віталій Красовський. Він уточнив, що цих жінок та ще двох людей направили до Сирії 30 листопада. Ця група медиків уже працювала в Сирії у 2016 році і благополучно повернулася на батьківщину після трьох місяців, які там провели. Красовський додав, що обидві жінки були досить молодими, їм було близько 40 років, в обох залишилися діти.

«Начальник шпиталю відлетів у Москву за тілами. 8-9 грудня буде організовано похорон, вирішується питання з цвинтарем, відспівуванням, почесною варти», - зазначив Красовський. Він також повідомив, що ще два медики з біробіджанського шпиталю залишилися виконувати завдання в Сирії.

Надія Дураченко та Галина Михайлова – медичні працівники з Біробіджану, які загинули бойовиками госпіталю в Алеппо.

Російського військового мобільного госпіталю було обстріляно в Алеппо 5 грудня. Снаряд потрапив до приймального відділення. Загинули два російські медики - Дураченко Надія та Михайлова Галина, ще двоє отримали поранення.

Міністерство оборони Росії заявило, що обстріл вели бойовики сирійської опозиції, і додало, що винні та замовники понесуть «пропорційну» відповідальність за скоєне. Також військове відомство проведе розслідування події, заявив офіційний представник Міноборони Росії Ігор Конашенков.

Атака бойовиків на розгорнутий в Алеппо російський військовий мобільний шпиталь відбулася у понеділок. Внаслідок прямого влучення в приймальне відділення випущеної бойовиками міни загинула російська військовослужбовець-медик, ще два медичних працівниківзазнали тяжких поранень, одна з них згодом померла. Постраждали і місцеві жителі, які прийшли приймати до лікарів.

У момент обстрілу в шпиталі не виявилося десятків сирійських дітей із матерями зі звільнених від бойовиків східних районів Алеппо. Вони не приїхали через запізнення автобусів.

Медсестра, як казали сто років тому, сестра милосердя, на будь-якій війні хребет будь-якого шпиталю. Саме вона надає першу допомогу, перев'язує, доглядає та виходжує. І, як правило, саме медсестри першими з персоналу потрапляють під ворожі кулі та уламки. Про неадекватну реакцію так званої демократичної спільноти - наш кореспондент Юлія Сеферінкіна:

На місці, де ще вчора було розквартовано мобільний госпіталь міноборони Росії, тепер згарище. Ударів було два – перша міна вибухнула поряд із приймальним відділенням, друга потрапила прямо в намет, де в цей момент працювали наші лікарі.

Володимир Савченко, начальник Російського центру з примирення ворогуючих сторін у САР, генерал-лейтенант:«Шпиталь був готовий до роботи, медперсонал був на своїх місцях. Прибули перші відвідувачі, це мешканці Східного Алеппо».

Одна з медсестер загинула одразу, інша померла за кілька годин. Обидві приїхали сюди з Біробіджана рятувати людей. В обох залишилися на батьківщині діти. Колеги загиблих жінокзараз намагаються оговтатися від шоку.

Руслан Гузєєв, начальник медичного загону:«Чоловіки нормально почуваються, а ось жінки пригнічені. Тим більше, втрата друзів вона завжди дається взнаки».

Внаслідок підлої атаки тяжкі поранення отримав ще один лікар. Педіатр Вадим Арсентьєв, який працює у Військово-медичній академії у Санкт-Петербурзі. Два тижні тому ми знімали його для репортажу про сирійських дітей, які лікуються у північній столиці. Їх Вадим Геннадійович особисто привіз із Сирії. На цей раз знову поїхав у гарячу точку, щоб лікувати дітей, які роками не отримують допомоги через війну.

Наразі Вадима Арсентьєва везуть до головного клінічного шпиталю імені Бурденка. Лікаря доставили до Москви літаком військово-транспортної авіації, обладнаним спеціальним медичним модулем. У Міноборони кажуть, що його стан є стабільним.

Знищений польовий шпиталь на Сході Алеппо ледве встиг розквартуватися, коли по ньому завдали удару бойовики. З висоти пташиного польоту видно, як точною була атака. Наші військові не мають сумнівів, що бойовики знали координати мобільної лікарні. Про це говорив офіційний представник Міноборони Ігор Конашенков.

Ігор Конашенков, офіційний представник Міноборони РФ:«Ми розуміємо, від кого координати отримали бойовики. Вся відповідальність за вбивство та поранення наших медиків, які надавали допомогу дітям Алеппо, лежить не лише на безпосередніх виконавцях. Тобто бойовикам "опозиції". Кров наших військовослужбовців лежить на руках замовників цього вбивства».

Мова, звичайно, про США та Західну Європу, де не подобається все, що робить Росія в Сирії і де намагаючись позбавитися режиму Асада, фактично кришують тероризм.

Досить байдуже виглядає реакція цих країн на знищення нашого госпіталю. Там просто мовчать. Адже щоразу, коли снаряд потрапляв до сирійської лікарні, проходило не більше години, і західна влада поспішала назвати винного. Їм, звичайно, завжди виявлялася Росія. Але як тільки справа торкнулася наших лікарів та нашого госпіталю, красномовство кудись поділося.

Марк Тонер, офіційний представник Держдепартаменту США:«Ми засуджуємо будь-які обстріли, з якого б боку вони не були. З боку опозиції чи сил режиму. Я думаю, наша офіційна позиція щодо цього питання зрозуміла».

Все це дуже наочно показує, наскільки Заходу насправді начхати на ситуацію в Сирії. Світ на землі, що тоне в крові, точно не входить у сферу їх першорядних інтересів.

Сергій Лавров, міністр закордонних справ РФ:«Сумно, що західні країни, які хизуються своєю стурбованістю правами людини та гуманітарною ситуацією в Алеппо та загалом у Сирії, продовжують свою лінію на те, щоб підтримувати саме радикалів та екстремістів».

Східний район Алеппо, де розташовувався госпіталь від бойовиків, звільнили завдяки допомозі Росії. Зараз там повним ходом іде розмінування доріг та будівель, щоб люди могли повернутись додому. США, Франція та Великобританія жодної допомоги не надають.

Дмитро Пєсков, прес-секретар президента РФ:«Ми дуже шкодуємо, що фактично зараз російська сторона сама намагається надавати гуманітарну допомогу тим жителям, які виходять зі східного Алеппо, рятуючись з полону бойовиків. Ми б вітали більш активну позицію наших західних партнерів у цьому контексті».

Несподівано неприємно сьогодні виступили і у Червоному Хресті. Там назвали атаку на госпіталь лише порушенням міжнародного права. Звучить цинічно, враховуючи, що загинули люди, а госпіталь уже не відновити - він знищений повністю.

Лікар із міста Подільська Московської області Катерина Загайнова нещодавно повернулася із Сирії, де два місяці працювала у гуманітарній місії «Лікарів без кордонів» (MSF). Організація посилає своїх представників у гарячі точки, де вони надають допомогу жертвам воєнних конфліктів та стихійних лих. записала розповідь Катерини про те, як влаштовано роботу медичних рятувальників, чи всіх беруть у добровольці і чому в мусульманських країнах місіонеркам доводиться покривати голову.

***

Моя спеціальність – анестезіолог-реаніматолог. Я навчалася у медичному інституті. Десять років тому я закінчила ординатуру. А потім сім років працювала у різних лікарнях і в Москві, і в Підмосков'ї. Якось в інтернеті побачила оголошення про набір добровольців та надіслала заявку. Я завжди поділяла гуманітарні ідеї.

Приймаються в проекти не лише лікарі. Потрібні різні спеціалісти: логістики, бухгалтери, координатори, фінансисти. Лікар може подати заявку, якщо має досвід роботи не менше двох років після закінчення інституту. Але наскільки я пам'ятаю, до стажу вони зараховують ординатуру – професійне навчання випускників після інституту. Я думаю, що потрібні всі медичні спеціальності. У трійці найдефіцитніших: хірурги, анестезіологи, акушери-гінекологи. Також дуже потрібні медсестри.

Від претендентів, крім професійних навичок, потрібно знання англійської мовине нижче за Intermediate (середній). Чим вищий рівень, тим краще. Ще плюсом буде знання французької, арабської мов.
Я подала заявку у квітні, співбесіда була наприкінці травня. І у вересні виїхала з Москви до своєї першої місії. У «Лікарів без кордонів» більше сотні проектів у різних країнах. Але співробітники зазвичай не вибирають, куди їхати. Розподіл відбувається відповідно до того, де якісь фахівці потрібні.

Перша моя місія – Йорданія. Це був проект допомоги постраждалим через конфлікт у Сирії. Але загалом це була мирна точка. Військові літаки у нас над головами не літали, бомби не вибухали, тобто все було спокійно. В Йорданії я пробула три місяці, потім повернулася до Росії, звідки поїхала на два місяці до Сирії. Наш табір базувався на півночі країни, у тій частині, де знаходиться Ракка.

***

Я працювала у відділенні реанімації. Крім мене, там більше не було російськомовних. Колегам було абсолютно однаково, звідки я – з Росії чи з Англії. Там у всіх із усіма абсолютно дружні стосунки, від національності чи громадянства це не залежить. У Сирії працювали люди з усього світу: з Канади, Франції, Італії, Китаю, Філіппін, Індії. Там навіть особливо не питають, хто звідки. Усі як одна команда. Мовних проблем не виникало. Спілкувалися англійською.

У професійному плані також особливих труднощів були відсутні. Були незвичайні випадки, з якими у Москві лікар навряд чи зіткнеться. Наприклад, у Сирії одного разу привезли однорічну дитину з отруєнням. Батьки сказали, що знайшли на одязі скорпіона. Малюка помістили відразу в реанімацію, потім перевели до звичайної палати. Із незвички складно в екзотиці зорієнтуватися. Рятувало те, що з нами поряд працювали місцеві лікарі та медсестри, вони дуже допомагали.

Гуманітарний проект зазвичай організовано у вигляді піраміди. Є експати – це приїжджі спеціалісти. Але у нас багато працівників і серед місцевих мешканців. Приїжджі організовують та курирують роботу колег. Пацієнтів багато. Були дні, коли надходило по п'ять-сім чоловік тяжких. Для невеликого міста це значно. Багато постраждалих від вибухів. Це люди випадково наступають на міни, що залишилися від минулих воєнних конфліктів. Є жертви автомобільних аварій, мотоциклісти.

«Лікарі без кордонів» – єдина організація, яка надавала в цьому місті медичну допомогу, включаючи і складні її види – наприклад, хірургічні операції. Там, звичайно, є приватні лікарні, але не всі пацієнти здатні заплатити.

***

У Москві у непередбачених ситуаціях у разі потреби завжди можна кудись зателефонувати, порадитися з колегами з інших лікарень, зібрати консиліум. Медичний табір у Сирії – це практично військова хірургія. Ми можемо розраховувати на високотехнологічні методи досліджень. Ставлячи діагноз, лікарі покладаються на свої знання та клінічні дані, особисті відчуття, інтуїцію. Можу сказати, що лікарське забезпечення ми мали на рівні. Мінімальне обладнання також було: рентген, ультразвук. Аналіз крові можна було зробити у лабораторії. Але високотехнологічне обладнання, природно, не було. Комп'ютерного томографа там теж не було де взяти.

У таких умовах лікарям доводиться набагато більше уваги приділяти звичайному огляду пацієнта, спостереженню його. Якщо в мене в реанімації лежали нестабільні пацієнти і були якісь побоювання на їх рахунок, то я приїжджала до лікарні та неробочих годин, щоб побачити, як розвивається ситуація. У плані лікарського досвіду такі умови є незамінними. Лікарі-експати з пацієнтами спілкувалися через помічників – місцевих волонтерів. До кожного лікаря був приставлений персональний перекладач, який майже весь час був із ним.

***

У Сирії для співробітників місії було орендовано окремий будинок. У Йорданії, до речі, теж був будинок. Але якщо в Йорданії кожен мав окрему кімнату, в Сирії жили по двоє. Але це нікого не бентежило. Загалом у всіх місіях різні побутові умови. Деякі проекти Лікарів тривають роками. Наприклад, у Південному Судані навіть будують будинки для співробітників.

Місцеві до нас чудово належали. Співробітники лікарні практично стали нашими друзями. І надворі лікарі-іноземці викликали фурор. Діти до нас підбігали, посміхалися, віталися, просили сфотографуватись. Якось до мене підійшла дівчинка років сім-восьми і просто подарувала букет квітів. Було дуже приємно.

За участю у місіях у мене не виникало відчуття реальної небезпеки. Звісно, ​​співробітники місій дотримуються певних запобіжних заходів. Оскільки ми їздимо до зон військових конфліктів, природних катаклізмів, доводиться жити за правилами. Але загалом це не означає, що ми під кулями працюємо. Зазвичай «Лікарі», коли розпочинають проект у будь-якій країні, проводять переговори з усіма учасниками конфлікту. Наша організація підтримує нейтралітет - тобто ми пропонуємо медичну допомогу всім учасникам конфлікту, незалежно від їхньої політичної приналежності.

Співробітникам місій заборонено мати зброю. У нас є навіть розпізнавальний знак - перекреслений автомат. Ми його клеїмо на машини. Крім того, співробітникам місій заборонено камуфляжний одяг.

У плані безпеки всі країни є різними. У Сомалі «Лікарі без кордонів» були змушені припинити свою присутність. Нещодавно колега, який працював у Центральній Африці, розповідав, що лікарі можуть їздити до села за хворими лише певними дорогами. Не можна згорнути, навіть якщо знаєш, що он по тій стежці вдвічі коротший. Це може бути небезпечним.

У всіх місіях, навіть наймирніших, є інструкції – як діяти у непередбачених ситуаціях. Є план евакуації. Я чула, що в одній із місій у Судані до цього плану включено навіть кіта, який уже вісім років живе з лікарями. Якщо ситуація в країні загострюється, то всі зриваються з місць, кота обов'язково треба взяти з собою.

***

Проекти бувають різні за тривалістю. У Сирії я провела два місяці. Це коротка місія, бо ситуація напружена. Лікарі живуть ізольовано. Вони не можуть вільно ходити містом, кудись виїжджати. Допустимо, не можна взяти і у вихідний поїхати на екскурсію, подивитися природу. Ти весь час перебуваєш в одному місці, психологічно це важко. Але є місії тривалістю по півроку, рік, є кілька років. Багато залежить ще від спеціальності співробітника. Адміністративні працівники, оскільки у них менш емоційна діяльність, можуть довше перебувати на проекті. Робота в місії оплачується. Але я не сказала б, що це великі гроші, заради яких варто негайно зірватися. Копійки рахувати не доводиться, але нічого нечуваного.

Фото надане прес-службою MSF

Перед поїздками учасникам місій дають інструкції. Вони дещо відрізняються для різних країн, але є базові вимоги. Наприклад, набір щеплень. Для кожної держави – свій. Без сертифіката щеплення тебе просто не допустять до роботи. Бувають рекомендації з приводу зовнішнього вигляду. Все залежить від культурних рис країн. У Сирії, Афганістані, Пакистані жінкам потрібно покривати голову, наприклад. Це не означає, що ми там носили хіджаби, просто зав'язували на голові хустку.

***

Я не знаю, скільки так їздитиму. Поки що все подобається, і сили є. У нас в організації є колега, яка 20 років працює у гуманітарних місіях. Із Сирії я повернулася у травні. На початку серпня збираюся у наступне відрядження. Орієнтовно – до Центральної Африки.

Для тих, хто думає, чи їхати, чи не їхати, можу тільки сказати, що це дуже цікава робота. Багато зустрічаєш такого, із чим у принципі й не думав зіткнутися. Це розширює кругозір та підвищує професійний рівень. Ти взаємодієш з різними культурами і можеш побувати в таких куточках світу, куди ніколи не потрапив би самостійно. Величезний плюс, що робота дає велике моральне задоволення. Працюєш із людьми, для яких ти – практично єдина надія. Ти відчуваєш свою затребуваність та потребу. Дуже добре бачити зміни, які приносиш саме ти.